Я був друг.
Його пес Медор, шо мав очі, як кров,
Білі зуби і лапи міцні, як залізо,
Любив з ним гуляти, вони разом ішли
Туда, де завжди було повно дурних.
А над домом його висів прапор добра,
А під домом стояв БТР, і коли
Хтось наглий вилазив на голову людям, він їхав
І всі дихали легше.
І сусіди, і просто люди любили його,
І ствердно махав головою наш бог,
Як дивився на нього від себе згори,
Але та, як все, всьо то, шо зле і дурне,
Ніколи не спить і все чекає момент.
Мені тяжко казати, але треба, шоб чули ви:
Його давній і нібито вірний друг
Купився за гроші і зрадив.
І довго не міг зрозуміти Медор,
Чому йому треба сидіти в підвалі, і вмер…
Але то ше не всьо… Десь всередині я чую, шо можу так само, як він.
Я тоже вже маю велику собаку і пістолет.
Не роби мені зле…
Мовчати
Давай виключим світло і будем мовчати
Про то, шо не можна словами сказати,
Не можна писати, неможливо зіграти,
А тільки мовчати, тихенько мовчати…
Давай мовчати про то, шо дівчата
Не вміють сховати, не можуть спати,
Давай про мене і про тебе мовчати,