Мовчати, аж поки не захочем кричати…
Місяць впав, темно в кімнаті.
Як добре, шо ти навчилась мовчати
Про то, шо ніколи не змогла би збрехати,
Про то, шо ніколи мені не спитатись…
Ми будем з тобою у ліжку лежати,
Лежати, як сніг, водою стікати.
Ми будемо жадно свої сльози ковтати,
А з ними слова, яких не сказати…
Давай помовчу тобі просто на вушко,
Холодною стала чаю кружка.
А ми ше маєм про шо помовчати,
А ми ше маєм про шо полежати…
Як світло проб’ється через наші штори,
Ми знову з тобою, як сніг, заговорим.
А поки ше темно є в нашій кімнаті,
Давай з тобою будем ПРОСТО…
Модна країна
Я їду скоро, бо чекає мене Європа,
Везу віддати в Інтерпол своє нове фото.
Наклею вуса, домалюю великі брови,
Нехай німаки доганяють, шо я струйовий.
Дороги наші, ями, я їх не помічаю,
На «гольфі» за сто марок не їду, а літаю.
Хрипят динамики — надривно поет Земфира,
За півгодини вже таможня і кінець ефіру.
А може, всьо піде ше на краще,
Бо, може, не піде ше на гірше…
О майне лібен штрасе, як я за вами скучив!
Хто знає, де купити паспорт, шоб жити тута?