Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Наш пан бурмістр отримує анонімні листи, — пояснив Енґельберт Рат.

Бурмістр кивнув:

— Хтось погрожує мені... як би це сформулювати... зробити публічною певну інформацію, яка не надто сподобається публіці. А в результаті, добре ім’я Аденауера викачають у багні.

— Яка це інформація?

— Інформація, яка здатна покласти край моєму політичному існуванню, якщо потрапить у руки нацистам або комуністам.

— Я маю знати щось конкретніше. Якщо ви хочете, щоб я вам допоміг, розкажіть, у чому суть погрози.

Аденауер прочистив горло.

— Акції «Ґланцштоф», — сказав він.

— Акції американського «Ґланцштоф», виробника віскози, — уточнив Енґельберт Рат.

Аденауер кивнув:

— У мене їх багато. На дуже великі суми. На мільйони... Я маю на увазі, що, коли я купував їх два роки тому, вони саме коштували мільйони. Усі мої маєтності вкладені в ці акції. І не тільки. Кредит від «Дойче Банку»...

— Розумію, — кивнув Ґереон Рат. — Акції від жовтня впали нижче плінтуса.

— Акції падали вже давно. Але я ніколи не уявляв собі, що вони настільки знеціняться. Натомість, я сподівався, що вони знову почнуть рости. Однак останні кілька місяців... Коротко кажучи, мої борги перед банком зараз вищі за ринкову вартість моїх акцій. Значно вищі...

— Іншими словами, ви розорені, — підбив підсумок Рат, собі на втіху упіймавши гнівний погляд батька. — То як вас шантажуватимуть, коли це вже сталося?

— Дарма! Я ще не розорений! Усе буде врегульовано! У мене в банку є друзі, ладні допомогти, — заперечив бурмістр. — Я тільки не хочу, щоб про це дзвонили в усі дзвони.

— І саме цим погрожують вам в анонімних листах...

— І саме на щось подібне чекають мої вороги, як ліворуч, так праворуч. То був би для них бенкет. Момент для них просто ідеальний!

— Чому б вам офіційно не звернутися до поліції?

— Ви самі знаєте, що, на жаль, не всім офіцерам поліції випадає довіряти. З такою справою може впоратися тільки досвідчений працівник поліції, але не поліція як така.

Рат кивнув:

— Я, однак, досі не збагнув одного: чому ви хочете, щоб саме я вам допомагав? У мого батька набагато більше досвіду полі­ційної роботи.

— Листи приходять із Берліна, я впевнений у цьому. Не тільки тому, що їх досі надсилали тільки до мого берлінського офісу. Шантажист сидить десь у цьому місті. Подивіться самі... Ось.

Він витягнув невелику пачку паперів із внутрішньої кишені фрака і подав їх Рату.

Червоний олівець. Великі друковані літери. Літери кривулясті, але розбірливі. Чимось скидається на маленький саморобний плакат:

«Форд залишається в Берліні, або Аденауер іде до в’язниці!»

— Що це має означати? — запитав Рат.

— Це ціна, — пояснив мер. — Шантажист не хоче грошей, він не хоче нічого іншого. Він хоче врятувати виробництво Форда на Вестгафен.

— Автозавод?

Аденауер кивнув:

— На жаль, його дні вже злічені. Нічого не вдієш.