Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Телефонував Червінскі. Вони нарешті упіймали Ґлазера. Помічник інженера з освітлення увечері таки прийшов додому, і їм залишилося просто затримати його.

— У будь-якому разі, чолов’яга сидить упакований на Алексі й чекає на тебе, — доповів детектив. — Я подумав, ти, може, захочеш побалакати з ним іще сьогодні. Сподіваюсь, ми нічого тобі не перервали. Твоя подруга була настільки доброю, що сказала нам, де ти гаєш свої вечори.

Рат мало не зірвався на товстунові за його фамільярний тон, але стримався. Зрештою, Червінскі зробив щось путнє. Таке траплялося нечасто.

— Я зараз буду, — сказав він коротко і поклав слухавку.

— Служба, — вибачився він, повернувшись до столу в капелюсі й пальто. — На жаль, справа невідкладна.

Він потиснув руку вождеві індіанців у фраку.

— Дякую за частування, пане Аденауере, — сказав він, хоча, був, ледь торкнувся солодкого вина.

— Зачекайте! Візьміть листи!

Аденауер простягнув над столом пачку паперів, і Рат поклав їх у внутрішню кишеню.

— Що ж, мій хлопчику, — підвівся Енґельберт Рат, щоб попрощатися з сином. Начальник кримінальної поліції зробив невдалу спробу обійняти його, але, не спромігшись зі свого місця, незграбно потиснув синові руку. — Бережи себе. Ти сам даси собі раду, правда? Я маю щось іще обговорити з бурмістром.

— Все гаразд, батьку. — Ґереон прокашлявся. — Ми завтра побачимося?

У батька обличчя закам’яніло.

— Мати... ми... — затнувся він. — То я... я пообіцяв твоїй матері не залишати її довго на самоті. Я поїду нічним потягом.

— У Берліні — ні на секунду довше, ніж необхідно, правильно, панове, га?

Іронія мала приховати його розчарування, але посміхнутися він не спромігся. Хоч як його був роздратував несподіваний візит батька, ще більше допекло Ґереонові усвідомлення того, що Енґельберт Рат — посеред Масляної — приїхав до Берліна тільки для того, щоб зробити послугу своєму старому другові Конраду. Але він знав свого батька — чи й варто було очікувати чогось іншого?

— У такому разі, гарної тобі дороги додому! — кинув він і, не озираючись, вийшов із зали ресторану і збіг сходами просто під дощ.

На вулиці, перш ніж сісти в машину, він глибоко вдихнув і повільно видихнув. Потім, уже за кермом, деякий час дивився на нічний Вільгельмплац. За винятком кількох перехожих, які щойно вийшли з метро, і двох чоловіків у мундирах перед імператорським подвір’ям, площа Вільгельма була безлюдною — нічне життя відбувалося в інших місцях.

Рат не міг пригадати, що давав Аденауеру якусь обіцянку, але відчув вагу паку листів проти грудей, у внутрішній кишені, і знав, що отримав замовлення. Замовлення, що може піднести його на посаду старшого комісара.

Тоді, повернувшись думками до Каті, яка чекала на Луїзенуфер, він зрадів, що має привід поїхати на Александерплац. Можливо, коли він повернеться додому, вона вже спатиме... Це було б найкраще. Він запустив мотор і рушив. Йому тільки на користь буде на якийсь час зосередитися на чиємусь чужому житті.

Якою людиною може бути той Ґлазер? Людина, що має на своїй совісті чиюсь смерть і просто тікає. Тепер, чекаючи на допит у Замку, чоловік уже мав зрозуміти, що це не розв’язання. Неможливо здихатися такої провини, хоч би як швидко і далеко ти від неї тікав — ніхто не знає цього ліпше, ніж Ґереон Рат. Цей тягар ти несеш на собі все життя.

За парканами на Александерплац на тлі нічного неба темним громаддям височіла будівля Управління поліції, відома серед берлінців як Червоний Замок. Ця могутня споруда з червоної цегли, більша навіть за ратушу, на відміну від останньої, досі мала чітко окреслені функції. Колеги називали своє робоче місце просто Замком, і ця назва цілком задовольняла Рата, як цілком доречна, попри те, що його попереднє місце роботи на Кребсґассе в Кельні — замок, башта якого підносилася над Ноймарктом, — мав набагато більш середньовічний вигляд, ніж Червоний Замок Берліна, фасад якого насправді відображав безперечний уплив флорентійської доби Відродження з її палацами. Але прусакам якось таки вдалося з філігранних ренесансних мотивів скласти фортецю середньовічного типу.

Рат припаркував «Б’юїк» в освітленому дворі, де в машині сидів тільки рейдовий загін. На сходах Рат не зустрів жодної живої душі. У нескінченних коридорах другого поверху теж було безлюдно, лише зрідка звідкись долинали кроки, окремі голоси, грюкання дверей. У відділі вбивств чергувала тільки нічна зміна в складі комісара і детектива — відповідно, Бреннера, одного з підлабузників Бьома, і Ланґе, що перевівся з Ганновера лічені тижні тому.

— Добрий вечір, — привітала Рат колег. — Де Червінскі й Геннінг?

— Я відправив їх додому, — заявив Бреннер.

Гарний початок!

— Якого лисого ти наказуєш моїм людям, що їм робити?

— Що означає «твої люди»? Я керую нічною зміною. І наскільки мені відомо, ті двоє не мають нічного чергування. «Уникати зайвих понаднормових робіт». Така інструкція.

— Ті двоє в моїй слідчій групі! І привезли сюди підозрюваного! Я сподіваюся, його ще не відправили додому!

— Спокій, колего Рат, — зухвало посміхнувся Бреннер йому в обличчя, — твій затриманий сидить, надійно упакований.

— То на що ти чекаєш, колего Бреннер? — тихо і ввічливо запитав Рат.