Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Рат зачекав, доки зачиняться двері вітальні, потім сів у крісло, яке ще тримало тепло Каті, і подивився на сивочолого чолов’ягу.

— Добрий вечір, тату, — мовив він нарешті. — Почувайся, як удома.

Енґельберт Рат прочистив горло, перше, ніж заговорити.

— Може, для початку, трохи музику притишимо? — запропонував він, підводячись. — Власних слів не чути за цим гуготінням!

— Це я так відпочиваю після роботи.

Енґельберт Рат підійшов до програвача. Йому знадобився час, перше ніж він спромігся знайти потрібний важілець і обернути його, що зробилося тихше. Настільки тихо, що стало чути плюскіт води з кухні. Батьків погляд натрапив на колекцію платівок на долішній полиці, і він похитав головою:

— Досі слухаєш оту негритянську музику?

— Ти проїхав сюди, щоб це з’ясувати?

— Платівки з Америки?

— А, то ти, насправді, про Америку хочеш поговорити?

Енґельберт Рат пропустив повз вуха синів сарказм.

— У тебе нова справа? Фройляйн Пройснер мені сказала.

Напевне, кельнер з «Уланд Ек» їй повідомив.

— Смерть актриси, — сказав Ґереон. — Під час зйомок у павільйоні.

— Шкода, що ти не можеш приїхати в Дюссельдорф. Твоя мама переказує тобі вітання. І ще вона просила передати тобі... Ось... — він видобув пакуночок у барвистому обгортковому папері, перев’язаний кольоровими стрічками. — На твій день народження.

— Дякую, — сказав Ґереон, відклавши пакет убік. — Це ще за кілька днів.

— Мати сказала, щоб я віддав тобі подарунок заздалегідь. Так надійніше, ніж відправляти поштою.

— Отже, ти не приїдеш до мене?

Енґельберт Рат знизав плечима:

— Мама хотіла б до тебе приїхати, але ти сам знаєш, вона сама поїздом не зможе. — Він прочистив горло. — А я... Ну, з усіх днів року, саме на Попільну Середу, мені з Кельна вибратися нереально. Після вранішньої відправи, у мерії прийом, а ввечері — рибний стіл у казино[8]... Я справді не можу...

— Все гаразд. Тобі немає потреби переповідати мені свій графік.

Енґельберт Рат показав на пакет:

— Принаймні, ти отримаєш тоді наш подарунок.

Він знову сів на диван. Обидва мовчали.

З кухні долинало булькання й дзеленькання порцеляни. Все, що робила Каті, вона робила дуже голосно.

— Приємна дівчина твоя наречена, — сказав нарешті Енґельберт Рат.

— Ми не заручені.

Енґельберт Рат на якусь мить видався здивованим.

— Я, мабуть, ніколи не звикну до сучасних звичаїв, — визнав він. — Та хоч би там як, славна дівчина. Ти міг би бодай щось сказати! Я подумав, що помилився квартирою. Але фройляйн Пройснер одразу зрозуміла, хто я!

— Мабуть, тому, що знає тебе з фото, що стоїть в мене коло ліжка, на тумбочці.