Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А що?

— Підніми свою сраку — і до телефону! — просичав він раптом із такою люттю, що в Бреннера посмішка вмить зійшла з обличчя. — Щоб я мав свого підозрюваного за п’ять хвилин!

Бреннер покірно зняв слухавку.

Уже в дверях Рат обернувся.

— І ще одне, шановний колего, — сказав він, знову привітно, — якщо ти ще раз, через мою голову, втрутишся в роботу моїх людей, я тобі таких прикрощів завдам, що тобі навіть старший комісар Бьом не допоможе. Затямив?

— На твоєму місці я б не корчив із себе велике цабе, — пробурмотів Бреннер, але його вже з’єднали з арештантським крилом.

Щоб дістатися свого кабінету, Рат мав пройти трохи далі коридором, оскільки, коли він прийшов на службу в відділ А, то було єдине вільне приміщення, трохи віддалене від решти кабінетів «убивчого» відділу. Тут було доволі прохолодно через слабке опалення, тож він ніколи не скидав пальта. Рат сів у приймальні за стіл своєї секретарки й переглянув особове досьє Ґлазера, що Червінскі залишив там із рештою паперів техніка. Дані досьє збігалися з даними паспорта.

Не минуло десяти хвилин, як у двері постукали.

На порозі з’явився конвойний, який завів до кабінету сором’язливого на вигляд блідого чоловіка.

— Ось він, пане комісаре.

Рат наказав конвойному чекати за дверима, і придивився до чоловіка, що до нього привели. Ґлазер стояв коло дверей і невпевнено роззирався. Для допиту він цілком дозрів. Тим краще, що йому випало якийсь час помаринуватися під вартою.

— Сідайте, — запропонував Рат, гортаючи папери. Чолов’яга ступив уперед і сів. Рат змусив його чекати якусь хвилину, тоді мовив раптово, не піднімаючи очей від паперів:

— Вас звати Петер Ґлазер...

— Так.

— Дата народження 25 вересня 1902 року.

— Так.

— Мешкаєте на Рентґенштрасе, 10, у Шарлоттенбурзі.

— Так.

— З 1 листопада 1929 року ви працюєте освітлювачем у «Ля Бель Фільмпродукцьйон» у Марієн...

— Що?

Чоловік, що досі сидів камінцем, раптом аж підскочив.

— У вашій справі немає ні слова про втрату слуху.

— Бо в мене все гаразд зі слухом.

— Я запитав вас, де ви працюєте.

— Дарма, — голос його пролунав так, ніби він щойно прокинувся. — Ви прочитали мені, де я нібито працюю. Щось із фільмом. Але це неправда.

— То звідки ваше ім’я в особовій справі відділу кадрів?

Ґлазер знизав плечима і, сердито зиркнувши Ратові в очі, огризнувся:

— Про це треба спитати в того, хто оформив цю справу. Моя особова справа лежить у відділі кадрів компанії «Сіменс і Гальске». Я електрик в «Ельмоверк».

— Що?

— Повторити, щоб ви записали? — Ґлазер потроху бадьорішав, він, попри холоднечу, навіть перестав тремтіти. — Я працюю в «Сіменс»! На заводі електромоторів. Я саме повертався зі своєї зміни, коли ваші колеги вхопили мене. Просто перед дверима квартири: з наручниками, пістолетом і рештою ваших прибамбасів. Сподіваюсь, сусіди не встигли сповна навтішатися виставою. Пані Кнауф, із квартири навпроти, цікава, як стерво.