Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Він щойно втратив свою найкращу актрису, і вже бачить у цьому нагоду поживитися, — прогарчав він. — А на додачу, оцей його театральний розпач! Як би я хотів запроторити бісового Белмана!

Гнів його мав конкретну причину — імпровізовану пресконференцію Белмана. Щоб тримати справу під контролем, вони змушені були взяти в ній участь, якомога ухильніше відповідали на запитання щодо обставин смерті актриси і тримали на оці Белмана. Журналісти не приховували свого обурення тим, як поліція витурила їх зі студії. Тим охочіше вони ловили кожне слово з вуст Белмана, який, до того ж, розщедрився на каву й печиво. Продюсер на всі спусти й заставки вихваляв акторську майстерність великої і незрівнянної Бетті Вінтер, передчасна смерть якої позбавила німецьке кіномистецтво одного з найбільших і найнадійніших його талантів.

— Ми зробимо все можливе, щоб передати в прокат «Бурю кохання», нехай навіть у фрагментарному вигляді, — завершив він, з очами повними сліз. — Це наш борг перед великою Бетті Вінтер. Ви можете так і написати! Цей фільм — її неоціненна спадщина! Він показує, яким могло б стати майбутнє німецьке звукове кіно, якби не...

Коли Белман перервав свою мову посередині речення і відвернувся, підносячи хусточку до своєї пики, Ратові хотілося гримнути на всю залу: «Х...ня!». Який паскудний фарс! А слідчі кримінальної поліції Рат і Ґреф виступили в ньому в ролі коміків-аматорів на розігріві публіки. Рат заприсягся тоді, що не дозволить кіношним паскудам удруге так із нього позбиткуватися.

Світлофор перемкнувся на зелене, і Рат знову натиснув на газ. Шини «Б’юїка» завищали по асфальту, і машина кулею вистрілила вперед.

— Який же виродок, — лаявся Рат.

— Белман стерво, поза сумнівом, — погодився Ґреф миролюбно й знову вчепився в бильце, — однак це не злочин. Так само, як його діловий цинізм. Ми не можемо нікого арештовувати за намагання розжитися на чиїйсь смерті.

— За винятком випадків, коли хтось цій смерті посприяв.

— Якщо хтось посприяв навмисне, так. Наскільки я бачу, смерть нещасної жінки лишається на сумлінні двох горе-персонажів — Ґлазера і Майснера. Трагічний збіг обставин. Останній розчавлений нещастям, а перший утік від відповідальності. Навіть якщо Бетті Вінтер загинула від удару електричним струмом, фактичним винуватцем її смерті є технік з освітлення, і він, мабуть, про це теж здогадується. Чолов’язі не позаздриш.

— Він утік із місця події — це одразу робить особу підозрюваною.

— Він раптом опинився в ситуації, коли на його сумлінні чиясь смерть, — розмірковував Ґреф. — Не кожен здатен дати собі раду з такою відповідальністю. От ти зміг би?

Рат мовчки дивився на дорогу перед собою. Попереду вигулькнуло таксі, і він відпустив педаль газу. Що далі на північ вони просувалися, то щільнішим робився рух. Хочеш не хочеш, треба скидати швидкість.

— Ще одне пиво в «Мокрому трикутнику?» — обережно запропонував Ґреф, коли вони від Галєшен Тор повернули на Шкаліцерштрасе.

Рат похитав головою:

— Не сьогодні. Але до Шорша я тебе можу завезти, якщо бажаєш.

— Я не готовий пити сам, — відказав Ґреф. — Тоді краще відвези мене додому.

Детектив мешкав у мебльованій кімнаті біля Сілезьких воріт. Для Рата це був не надто великий гак. Він попрощався з Ґрефом, торкнувши край свого капелюха, і повернувся до Луїзенуфера. Перетинаючи задній двір, він помітив, що у вікнах його квартирі на першому поверсі світиться.

Упродовж кількох останніх годин він не думав про Каті, а тепер згадав її червоне пальто в дзеркалі заднього огляду, згадав своє очікування в кафе. Він зробив хвилинну паузу перед дверима квартири і глибоко вдихнув, ніби готуючись до тривалого занурення.

Поруч із червоним пальто Каті на вішаку прилаштувалося інше, темне чоловіче пальто. З вітальні линула музика, приглушена зачиненими дверима. Одна з жахливих Катіних платівок. Зазвичай він знав, як зробити так, щоб вона не ставила оту популярну музику, але не тоді, коли вона була вдома сама.

Щоправда, зараз вона була явно не самотня. З вітальні долинав гучний регіт і хихикання — голосок Каті і глибокий чоловічий бас. Кого ще вона, в біса, притягла додому?

Рат, не скидаючи капелюха і пальта, подумки піднісши кулака, розчахнув двері й ступив у вітальню. Зрештою, вона сама цього домоглася: тепер він був у належному гуморі, аби дати їй відставку, готовий до жорсткої сцени.

Проте вигляд гостя одразу спрямував його гнів у геть інший бік.

Каті, сидячи спиною до Ґереона, досі реготала з якогось дотепу літнього пана з випещеними сивими вусами, що влаштувався навпроти неї з келишком коньяку. Старий, якого він не бачив уже замало рік, і який зараз очікувально звів на нього здивовані очі.

— Ґереоне, — озвався першим сивий чоловік. — Осьде й ти!

Не відповідаючи на привітання, Рат підійшов до програвача і вимкнув його.

— Ґереоне... — й собі озвалася Каті.

Більше ні слова. Вона, здається, почувалася винною щодо програвача — зазвичай він їй не дозволяв до нього наближатися.

Він так само нічого не відповів, а натомість поставив іншу платівку. «Біґ Бой» із партією корнета у виконанні Байдербеке — подарунок Северина. Після перших кількох тактів зробив голосніше.

Каті відразу відчула, що в повітрі пахне бурею. Вона поспіхом підвелася.

— Я вимию посуд, — сказала вона і прослизнула на кухню. Ідеальна домогосподарка.