Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я сьогодні навіть розмовляв із китайцем, який вирощує янґтао у Берліні, але це виняток. Взагалі, його можна отримати тільки з Китаю. У будь-якому разі, це фрукт ексклюзивний, і не дуже дешевий.

— Саме те, що треба для кіноактрис.

— Можливо, це модно у їхніх колах. Я ще не знаю, де купувала свої фрукти Фастре, але власник китайської крамниці на Кантштрасе пригадав Бетті Вінтер. Разом із тим, хоч би якою дивною видавалася ця обставина, це слід, який, схоже, нікуди не веде. Вівіан Франк точно не має нічого спільного з янґтао, вона взагалі не торкалася китайської їжі, як я щойно дізнався. З іншого боку, отой незнайомець чекав неї просто перед китайським рестораном.

Трудхен Штайнер принесла каву і тарілку для комісара.

— Пригощайтеся лишень, — заохотив його Ґеннат.

Рат подивилася на вже розгромлену товстунами, але ще пишну тарелю з тортами. Він залишив для Ґенната останній шматок його улюбленого аґрусового торта, натомість пересунув на свою тарілку шматок чізкейка.

— Що ж, — підсумував замість нього Бьом, дожовуючи свій горіховий торт, — тоді ми можемо відкинути нісенітниці щодо китайських аґрусів. Я так і знав, що все це бредня.

Ґеннат поклав собі на тарілку шматочок торта з аґрусом.

— Колега Рат сам висловив сумніви, — сказав він. — Але на мою думку, відкидати цю обставину ще надто рано. Це справді дуже дивний збіг обставин...

— То ж то й воно! Це просто збіг, — пробурмотів Бьом. — Справи Вінтер і Фастре не мають нічого спільного!

— ... це дуже дивний збіг, — гнув своєї Ґеннат, — і у мене завжди тривожні відчуття щодо таких збігів.

— Ми маємо зважати на факти, а не на почуття, — заявив Бьом.

Здається, він перебував у гіршому гуморі, ніж зазвичай.

— Ми збираємо факти, але нам слід керуватися підозрами і довіряти своїм інстинктам, — відповів на це Ґеннат. — Я б не розв’язав половини своїх справ, якби обмежив себе сліпим збиранням фактів.

— Я теж не говорив про сліпе збирання фактів, — простогнав Бьом. — Ми просто не повинні надміру захоплюватися дикими теоріями.

— Якщо ви маєте на увазі теорію інсценізацій колеги Рата, — відповів на цей закид Ґеннат, — мушу вам зізнатися, що для мене це найбільш вірогідне з усіх міркувань, які висловили наші колеги сьогодні вранці. Ми маємо справу зі злочинцем, який любить вистави: можливо, він походить з театрального чи кіносередовища — це, зокрема пояснило б також його зацікавлення актрисами.

Будда почастувався аґрусовим тортом, тоді повів мову далі:

— Якщо вбивця хоче розповісти нам щось про свої вбивства тим, як він подає свої жертви, ми маємо відповісти на кілька запитань, щоб розшифрувати його повідомлення. Чому тіла лежать у цих кінотеатрах? Чому у такому вигляді? Чому взагалі — у кінотеатрах? Чому саме актриси, кіноактриси, і чому він видаляє їм голосові зв’язки? Чому він їх убиває, а потім гримує, накладає макіяж і надіває на них ошатний одяг, напахчує парфумами?

— Ми мали б відповісти на всі ці питання так чи інакше, — заперечив Бьом, — незалежно від того, інсценізація це, як ви вважаєте, чи щось інше.

— Тоді ми у згоді, Бьоме, — ствердив Ґеннат.

— У будь-якому разі, він поводиться зі своїми жертвами після їх смерті краще, ніж до, — ніби розмірковував уголос Рат, але Будда уважно прислухався. — Мені здається, він, ніби, водночас їх любив і ненавидів.

Ґеннат схвально кивнув і повернувся до свого торта.

— Відкладімо на якийсь момент кінематографічні вбивства, — запропонував він тоді, — і перейдемо до справи Вінтер. Ви обоє маєте дещо надолужити. Якби ви, панове, обоє краще працювали разом — і я не хочу чути жодних виправдань від жодного з вас — ми могли б уже просунутися набагато далі.

Він витягнув з кишені піджака акуратно складений аркуш.

— Ордер на обшуку приміщень «Ля Бель Фільм» і приватних приміщень Гайнріха Белмана, — помахав він документом. — Я хочу, щоб ви вдвох очолили акцію. Виїжджаєте на операцію вже сьогодні, загін чергового поліційного формування напо­готові.

Рат і Бьом були однаково заскочені таким поворотом, і ошелешено вирячилися один на одного. Вони мусили працювати спільно — так забажав Будда, отже, уникнути цього ніяк не випадало.

Вони навіть не могли навіть розділитися на дві команди: ділові й приватні приміщення Гайнріха Белмана розташовувалися за однією адресою. Йому так було вигідно: без дорогого представництва на Кантштрасе, він заощаджував на офісі, влаштованому за місцем проживання, на Пісторіуштрасе — оренда у Вайсензее була набагато дешевшою, ніж у Шарлоттен­бурзі.

Точно о п’ятій годині рушила колона машин: «Опель» зі слідчими на борту — Бьом поруч із водієм, асистентом кріпо Мертенсом, Рат позаду, поруч із Ґрефом, якого Ґеннат теж вирядив у цю місію, хоча детектив, насправді, мав чергувати в Управлінні, далі поліційний автомобіль з черговою оперативною групою, і нарешті вантажівка для доставки конфіскованого майна.

Белман мешкав в орендованій квартирі для середнього класу у головній будівлі, офіс «Ля Бель» містився у першому флігелі у дворі. Непримітна латунна табличка вказував шлях у своє­рідну майстерню з великими вікнами, що мала такий вигляд, ніби колись призначалася для скульптора, якому потрібно багато вільного місця. Зараз там стояло кілька столів і стільців для засідань — брудно, старомодно, не до порівняння з охайним модернізмом Оппенберґа на Кантштрасе.

Рат залишив старшого, Бьома, проводити допити в офісі і тримав приголомшеного Белмана під ордером на обшук. Гнів продюсера тривав недовго, після чого Белман зателефонував адвокатові і сварив уже його — либонь, той самий правник, який заробив гарні гроші на юридичних війнах проти Манфреда Оппенберґа. Менш ніж через чверть години після дзвінка, адвокат приїхав, але міг тільки стояти і дивитися, як поліція упаковує документи й рулони кіноплівки у коробки й виносить їх на вулицю. Белман неодноразово відновлював свої протести, погрожував притягти Бьома і Рата до відповідальності, якщо прем’єру «Бурі кохання» доведеться відкласти через те, що поліція перешкоджає роботі його офісу.