Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Рат не дуже комфортно почувався, укладаючи угоду з дияволом, але він уже надто глибоко був загруз у цьому, приймаючи послуги від Марлоу, щоб тепер щось змінити. Йому шкода було Шмідера, плаксивого шантажиста, але він сказав собі, що шантажист у принципі не заслуговує на щось краще. Зрештою, йому пощастило, що не проти нього не висувають кримінального звинувачення.

Тому насправді все владналося добре для всіх: Аденауер матиме спокій, Шмідер не потрапить до в’язниці, а комісар Рат незабаром стане старшим комісаром Ратом.

А у випадку з «Дойче Крафт», він, очевидно, зробив би послугу не тільки Марлоу, але також своїм колегам. Цікаво, чому організована злочинність хоче брати участь у діяльності кінокомпанії? Він знав лише один вид нелегального кіно. Можливо, варто поінформувати радника Ланке з відділу громадської моралі.

На Штеттинському вокзалі теж був «Ашинґер». Рат з’їв там рублену котлету булетте по-берлінськи і помчав на Ганновершештрасе, він запізнювався. Йому треба було зануритись у роботу, щоб не мати часу думати про Шарлі. І чому той тип гостює у неї на квартирі.

Доктор Картгаус уже почав, коли Рат надміру енергійно увійшов у двері секційної зали. Бьом демонстративно подивився на годинник, але Ґеннат продовжував слухати медексперта, який не відволікався на появу Рата — тільки кивнув йому, на знак привітання, закінчуючи фразу:

— ...що підтверджує ваше припущення: у трупа фактично відсутні голосові зв’язки.

— Як у Вівіан Франк! — вигукнув Ґеннат, ніби він справді цього очікував. — Подобається нам чи ні, ми маємо звикати до думки, що тут маємо справу з серійним убивцею.

Бьом щось пробурчав собі під носа, реагуючи на «серійного вбивцю».

— Щоб уникнути другого Дюссельдорфа і не викликати істерики, — вів далі Ґеннат, — ми зараз не повинні йти до преси. Як ви робили досі, колего Бьоме. Погано тільки, що газети вже виробили свою версію, не питаючи нас. Якщо ми теж підтвердимо версію серійних вбивств...

— Що означає «підтвердимо»? — вступив Бьом. — Журналісти пішли геть хибним шляхом! Вони об’єднали дві справи, які не мають між собою нічого спільного!

— За винятком дивного збігу з тим китайським аґрусом, — зауважив Ґеннат.

— Вам відомо, якої я думки про тю аґрусову нісенітницю, — буркнув Бьом.

— Колего Рате, ви що-небудь з’ясували?

— В основному, так... — почав Рат, доктор Картгауз різко перервав йому.

— Я не хочу втручатися у дискусії кримінальної поліції, але хіба ви прийшли не для того, щоб послухати мене?

— Безперечно, докторе. Рате, прийдете просто до мене у кабінет і спокійно доповісте мені.

— Я... е, о третій... зустріч у Цьорґібеля.

— Так, звісна річ. Тоді приходьте відразу після зустрічі.

— Тепер я можу продовжити? — запитав Картгауз дещо роздратовано.

— Просимо, шановний докторе, просимо, — сказав Ґеннат.

Картгауз прочистив горло.

— Тепер, коли ви заговорили про янґтао, знайдений доктором Шварцом у шлунку Бетті Вінтер...

Він зробив театральну паузу, так, щоб усі зрозуміли, що він попередньо переглянув протокол розтину Вінтер.

— ...Я уважно придивився до вмісту шлунку небіжчиці і можу сказати лише те, що перед смертю вона їла не дуже багато, в основному фрукти, але нічого, що я мав би визначити як китайський аґрус...

— Я приніс із собою, для зразка, — Рат дістав з кишені пальта янґтао, який йому дав китаєць з ринкової зали.

— Схоже на пухнасту картоплину, — сказав Ґеннат.

— Ви маєте розрізати його, — попросив Рат доктора Карт­гауза, — ви це робите фахово.

Картгауз узяв скальпель, розділив непоказний плід і представив його променисту, яскраво-зелену м’якушку з чорними насінинами.

— Зсередини на вигляд гарний, — мовив Ґеннат.

— На смак теж приємний, — запевнив Рат. — І корисний.