Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Можливо, таки мали б. Коли подумаєш про братів Сасс...[43]

— Перш за все, варто б, може, поліції посилити нічні зміни, бо Сасси досі не мають із нею клопоту! — засміявся чоловік у сірому кітелі рипучим сухим сміхом. — А нащо вам Гаґедорн?

— Не так важливо. Суто приватне питання.

— Глядіть не наскочте з таким питанням на її нареченого. Той жартів не розуміє!

— Ви про пана Шмідера?

— То ви його знаєте?

— Берлін — велике село, ви не знали? А чи пан Шмідер не мешкає зараз тут?

— Я вам от що скажу! Він обмилував собі тут гніздечко! Та щоразу, коли я приходжу до Гаґедорн, щоб сказати, що це вже край, якщо він тут мешкає, я мушу більше брати за електрику і газ, він вшивається, ніби його й не було. А потім минає зо два дні, й починається та самісінька гра.

— А ну чи здогадаюся: ви саме сьогодні зробили фрау Гаґедорн чергове зауваження?

— У вас світлий розум? Чи не ночували ви на ламповому заводі «Осрам»?

Рат справді відчув цілковите прояснення. Візит пролив на справу більше світла, ніж він сподівався. Подруга чи наречена Шмідера — хоч би ким вона йому була — працює у банку. Рат не питав у домовласника, у якому саме банку — він лише спитав, у якому відділенні. Але вона працювала не в одному з відділень, а у центральному офісі на Беренштрасе. І вона приїхала з Кельна лише на початку року.

Він знав достатньо, щоб відвідати Антона Шмідера.

Чому б не просто зараз? Після тижня другої зміни, у нього мав бути тиждень нічної — ймовірно, він саме вдома? Ще одна людина мешкала у Моабіті, і Рат хотів зробити їй сюрприз. Шарлі сьогодні вранці приготувала йому каву, але не попрощалася з ним, тож вона не зможе відмовити йому у відповідь на запрошення пообідати разом.

У піднесеному гуморі він злетів нагору сходами будинку на Шпенерштрасе і подзвонив. Йому не терпілося побачити здивоване обличчя, яке вона зробить, як маленька дитина.

Двері відчинилися, і до нього посміхнувся чоловік, якого він майже забув, якого, принаймні, не очікував побачити тут і зараз.

Ковбой Шарлі.

Її танцювальний партнер із «Резі», цього разу без торочок.

Чи не заради нього вона мала так рано вийти сьогодні зранку?

— До кого ви? — запитав усміхнений чоловік. — Я чимсь можу допомогти?

Рат мовчав. Зрештою його мовний апарат видав кілька звуків, що склалися у щось подібне до «Гаразд»; а тоді він повернувся і дозволив гравітації нести його по сходах додолу, крок по кроку.

Та коли він знову опинився у своїй машині, то вже точно не пам’ятав, як він у неї потрапив. Він відчував нестримну лють, яку охоче зірвав би на тому усміхненому типові; але він мав утриматися від цього, якщо він хотів остаточного розриву з Шарлі.

Він запустив мотор. «Б’юїк» різко рвонув з місця, виснувши шинами.

За п’ять хвилин Рат стояв перед дверима до квартири Антона Шмідера. Він постукав.

— Повідомлення від фройляйн Гаґедорн, — гукнув і постукав ще раз.

Коли зсередини почулися кроки, він став так, щоб Шмідер не міг побачити його через щілину у дверях, але той виявився простодушнішим, ніж передбачалося. Він широко відчинив двері. І пополотнів, побачивши, хто стоїть перед ним.

Рат знав, що шантажист намагатиметься знову зачинити двері і вчасно поставив ногу у проріз. Тоді з усієї сили штовхнув двері; Антон Шмідер перечепився і впав навзнак.

— Чого вам від мене треба? — запитав він, підводячись.

— А чого аж так панікувати, коли приходить поліція? — своєю чергою запитав Рат. — Ми нічого не робимо порядним громадянам.

Шмідер повільно відступав довгим коридором, Рат невпинно наступав. Нарешті вони опинилися на неприбраній кухні.

— Давненько не були вдома? Застрягли на кілька днів у нареченої!