— Ще одна така вихватка, любий друже, і ви матимете серйозні прикрощі!
— Як, коли, і чи повідомляти пресу щодо справ студії — це, мабуть, вирішувати мені, — зауважив Белман.
— Безперечно, — посміхнувся у відповідь Рат. — А вже я вирішуватиму, як і коли, і чи завдавати вам клопоту!
Він кличе кельнера і замовляє ще чергову порцію крижаного вина[7]. Йому потрібно більше вина. Власне, він мав би давно почати їсти — його тіло вимагає цукру.
— Можу я запропонувати панові меню?
— Зачекаймо ще трохи, — хитає він головою, хоча починає підозрювати, що сьогодні залишиться на самоті.
Вона запізнюється вже більше, ніж на годину.
Він не знає, з якої причини вона знехтувала побаченням, але впевнений, це має бути щось важливе. Вона б не могла отак просто передумати — він знає, що вона вже проковтнула наживку. Йому не варто змінювати плани — вона прийде заради завтрашньої зйомки.
Де там забарився кельнер? Йому треба випити більше вина!
Чи звикне він коли-небудь до того, що цукор може врятувати йому життя?
Ти звикнеш до цього.
Усмішка матері.
Мусиш звикнути.
Він недовірливо дивиться на келих.
Чи я зможу?
Ти мусиш.
Я мушу.
Він зосереджено надпиває, смакує солодкість, відчуває, як вона біжить горлом.
Айсвайн. Солодке крижане вино.
Сон, що снився йому роками. Тепер насправді.
Вони з матір’ю сидять у ресторані, вдвох. Щоб відзначити подію. Перший самостійний укол. Першу ін’єкцію, що він зробив собі сам, першу по кількох днях у клініці. Після всіх випробувань інсуліном.
Знову живий. По всіх роках очікування. Очікування смерті.
Його друге народження.
Кельнер із закусками. Також він ставить кришталеві келихи на білу скатертину.
Усмішка матері.
Їж, мій хлопчику.
Він не може їсти, сльози течуть, він починає нестримно ридати, бачить її розгублене обличчя крізь пелену сліз.
Вона пестить його долоню, і він забирає руку — він не приймає її дотику, він не довіряє її любові, він не розуміє цієї любові, він любові не вірить.
Уже ж по всьому, скінчилося. Я все відшкодую. Ти мій славний хлопчик.
Він витирає сльози, бере виделку й ретельно береться до куштування. Його язик смакує свіжого краба, кріп, солодкі помідори. Солодкість переповнює його, розбігається його тілом.