Купеля: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А мама дозволить?

— Так!

— Ти добрий, — сказав він і довірливо поклав свою долоньку на мою руку…

Я відвів сина додому заздалегідь, щоб не зустрітися з Валентиною та якимось дядею Юрою. Забрав свій наплічник і пішов до подруги дружини Ольги, щоб дізнатися правду. Було незрозуміло, чому Валентина всі три роки писала мені листи, приїздила на побачення, казала, що чекає на мене й кохає, коли мала іншого чоловіка. Брехала? Прикидалася? Але який у тому сенс? Можливо, дитина все наплутала? Чи нафантазувала? Сподіваючись почути відповіді на ці запитання, я натиснув кнопку дзвінка квартири Ольги.

— Ти?! — здивувалася Ольга. — Ти ж повинен був звільнитися через два дні.

— Впустиш чи будеш мене допитувати біля дверей?

— Ой! Заходь, будь ласка! — Вона розчинила переді мною двері.

Я наївся домашнього борщу, про який так мріяв, на жаль, не в себе вдома.

— А тепер поп’ємо чаю з печивом, і можна поговорити, — сказала Ольга, бо ні про що не хотіла чути, поки я не пообідаю.

— А чогось міцнішого немає?

— Як це нема? Є!

Ольга принесла почату пляшку коньяку. Я розлив у низенькі горілчані чарочки.

— За зустріч! — усміхнулася мені Ольга.

— Будьмо! — Я залпом випив напій. — Олю, розкажи мені все, як є, — попрохав я. — Я хочу почути всю правду.

— Правда буде болючою.

— Усе одно. У Валентини хтось є?

— Так.

— Хто він?

— Твій «друг» Юрко.

До останнього я не хотів вірити, що коханцем моєї дружини є саме той Юрко. Я обхопив голову руками й довго сміявся. Це ж треба! Він засадив мене за ґрати, спав із Валентиною, з його ліжка вона їхала до мене. Цікаво, чи торби для мене вони разом збирали?

— Тарасе, не треба, — спокійний голос Ольги повернув мене до реальності. — Випий іще й заспокойся.

— Вибач, Олю. Я готовий слухати далі. Вони давно разом?

— Вони… — Оля опустила очі. — Вони були коханцями ще тоді, коли ти був тут. Твоє ув’язнення Юрко спланував заздалегідь. Він убив одразу двох зайців: дістав підвищення на роботі й на додачу — твою дружину, — випалила вона на одному подиху.

Мені здалося, що всередині щось обірвалося й вискочив із мене той стрижень, який тримав мене. Усе навколо захиталося так, ніби мене вдарили обухом по голові.

— Вибач. Я не мала наміру зробити тобі боляче, але ти хотів знати правду.

— Навіщо тоді вона мені брехала?

— Я теж її запитувала. Сказала, щоб сумління не мучило.

— Дивне поняття про сумління.

Ольга сіла поруч, обняла за плечі. Вона налила ще коньяку, я випив. На душі було гидко й сумно. Моя свобода втратила солодкий присмак і стала гірка, як полин.

— Тарасику, — вона пестила моє волосся, притискалася всім тілом до мене, — не переймайся так. Я буду з тобою поруч, я допоможу тобі все пережити, не даремно ж я тебе кохаю з шостого класу. Я весь час тебе кохала, а ти обрав мою подругу. Чому?