Купеля: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Вона пішла до дяді Юри, бо в нього сьогодні день народження, — пояснив Максимко.

Якесь погане передчуття поповзло холодком по спині. Я знав одного дядю Юру, у якого саме сьогодні день народження.

— Мама не казала, коли повернеться додому? — спитав я в сина.

— Вони з дядею Юрою повернуться, коли захочуть спати.

— Увечері?

— Мабуть. Вони ось тут сплять, — показав пальчиком на наш диван.

— Завжди? — поставив дурне запитання.

— Ага! А ще вони цілуються й незабаром одружаться, — охоче пояснив хлопчик. — Тоді дядя Юра буде моїм татком. А ти ким тоді мені будеш?

— Максимку… — Я подивився йому у вічі. — Запам’ятай, у кожної дитини є лише один батько. Твій тато — я. Я ним був і залишуся. Зрозумів?

— Так!

— Синку, ходімо надвір погуляємо, — запропонував я, підводячись із дивана. — У тебе незабаром день народження, то пішли купимо подарунок. Що ти хочеш отримати?

— Машинку на дистанційному управлінні! — загорілися його оченята.

— То ходімо купимо!

Ми сиділи на лавці у сквері. Максимко, перевіривши на справність іграшку, вклав її в коробку.

— Удома буду гратися, — пояснив він, — а то ще піском двигун заб’ється й зламається.

Він сів поруч зі мною й залюбки їв морозиво.

— Ти будеш жити з нами? — запитав він.

— На жаль, ні. Але я буду приходити до тебе.

— А правда, що ти зек?

— Колишній.

— Зек — це погано?

— Так, синку.

— А ти який? — запитання, яке загнало мене в глухий кут.

— Я? Хороший.

— Тобто є зеки погані, є хороші. Ти хороший зек?

— Звідки ти взяв це слово?

— Мама й дядя Юра так кажуть про тебе.

— Синку… — Я обійняв його за худенькі плечі, притиснув до себе. — Я вже не зек. Я твій тато, і я тебе дуже-дуже люблю. На жаль, я не зможу бути поруч із тобою щодня, але обіцяю, що завжди буду думати про тебе й любити.

— Ти більше не поїдеш на зону?

— Ні. Я буду тебе навідувати, ми разом гулятимемо, купуватимемо морозиво. Згода?