Вальс на прощання : читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Подумав, що все його життя було тільки нескінченною розмовою з цим обличчям. Коли він силкувався щось пояснити такому обличчю, воно ображено відверталося від нього, на всі його аргументи відповідало якимись сторонніми балачками, коли він усміхався йому, воно докоряло за легковажність, коли він щось просив, закидало йому погорду, це обличчя нічого не розуміло і вирішувало все, порожнє, немов пустеля, і горде своєю порожнечею.

Якуб подумав, що сьогодні він востаннє бачить це обличчя, а завтра назавжди поїде з його царства.

9

Ружена теж помітила Якуба й теж його впізнала. Вона відчувала той погляд, що втупився у неї, й це її нервувало. Вона почувалася наче в оточенні двох чоловіків, які потайці змовилися поміж собою, в оточенні двох поглядів, що націлилися у неї, наче цівки двох рушниць.

Кліма сипав своїми аргументами, й вона не знала, що йому сказати на те. Вона запевнила себе, що там, де йдеться про життя дитини, яка має народитися, розум ні до чого і тільки почуття беруться до уваги. Вона мовчки відвертала обличчя, щоб уникнути того подвійного погляду, і пильно дивилася у вікно. І тоді, завдяки отому зосередженню, відчула, як у ній виникає почуття ображеної й покинутої коханки і матері, і те почуття підіймалося в її душі, наче тісто для кнедлів. Вона не могла втілити його словами, тож дала йому змогу точитися з її очей, що задивилися у парк.

Та саме там, куди ото безтямно дивилися її очі, вона раптом помітила знайому постать, і її враз охопила паніка. Вона вже не чула, що там каже Кліма. То був третій погляд, що цілився у неї, мов цівка рушниці, причому найбільш небезпечний. Адже попервах Ружена не могла з певністю сказати, хто був винуватцем її материнства. Спершу вона звернула це на того чоловіка, що зараз потайці наглядав за нею, хоч його і видно було за деревом у парку. Проте так було тільки напочатку, бо відтоді вона чимраз дужче схилялася до думки, що в цьому винен сурмач, і нарешті вирішила, що це таки він. Слід зрозуміти: не хотіла вона облудно зробити його причиною своєї вагітності. Вирішивши так, вона обрала не брехню, а правду. Вона вирішила, що він і справді винен у цьому.

Втім, материнство настільки священне явище, що їй здавалося просто неможливим, щоб причиною його став той, кого вона зневажала. Ніякої логіки у тому міркуванні не було, її охопило якесь надрозсудливе осяяння, яке впевнило її в тому, що вона могла зайти в тяж лише від чоловіка, який подобався їй, якого вона цінувала і яким захоплювалася. І коли вона почула у слухавці, що той, кого вона обрала батьком своєї дитини, приголомшений, переляканий і не хоче виконувати цієї ролі, усе стало на свої місця, адже від тієї миті вона не лише не сумнівалася вже у своїй слушності, а й ладна була кинутися за неї в бій.

Кліма замовк і погладив її щоку. Отямившись від думок, вона побачила, що він усміхається їй. Він сказав, що треба податися кудись за місто, як ото й минулого разу, бо цей стіл у кав’ярні ділить їх, наче холодна стіна.

Вона злякалася. Франтішек і далі ховався за деревом у парку й пильно дивився на вікно. А що як він кинеться на них, коли вони вийдуть надвір? Та ще й зчинить сварку, як було у вівторок?

— Візьміть за два коньяки, — сказав Кліма кельнерові. Ружена тим часом дістала з сумочки скляний тюбик.

Сурмач дав кельнерові банкноту і щедрим жестом відмовився від решти. Ружена відкрила тюбик, витрусила одну пігулку в долоню і ковтнула її.

Коли заткнула тюбик, сурмач обернувся до неї й глянув їй у вічі. Він простягнув до неї обидві руки, і вона поклала тюбик на стіл, щоб відчути дотик його пальців.

— Що ж, час іти, — сказав він, і Ружена підвелася. Вона відчувала пильний, ворожий погляд Якуба, тож одвернулася.

Вийшовши надвір, вона занепокоєно роззирнулася навсібіч. Та Франтішек уже зник.

10

Якуб підвівся, узяв свій недопитий келих і сів за стіл, що допіру звільнився. Він задоволено глянув крізь шибку на блякле листя в парку і знову подумав, що ті дерева немов пожежа, в яку він кидає сорок п’ять років свого життя. Потім його погляд ковзнув по столу, і він побачив, що біля попільнички лежить забутий тюбик.

Він узяв його до рук і почав розглядати: на ньому була написана назва невідомих ліків, і хтось дописав олівцем: вживати три пігулки за день. Пігулки були блакитні. Це видалося йому цікавим.

Він збував останні години в цій країні, і найменші події наповнювалися винятковим змістом і ставали алегоричною виставою. Чи є якийсь особливий сенс у тому, подумав він, що саме сьогодні мені лишили на столі цей тюбик із блідо-блакитними таблетками? І чому сталося так, що лишила їх тут оця дівчина, Спадкоємиця політичних переслідувань і Помічниця катів?

Може, вона хотіла дати мені на здогад, що необхідність у цих пігулках ще не минула? А може, натякаючи на отруйну пігулку, вона хоче висловити мені свою ненаситну ненависть? Чи, може, хоче сказати мені, що, покидаючи цю країну, я так само покірно схиляюся перед власною долею, як і ладен слухняно проковтнути ту отруйну таблетку, яку ношу в кишені піджака?

Він понишпорив у кишені, дістав шовковистий папірець і розгорнув його.

Тепер, коли він розглядав цю пігулку, вона здавалася йому темнішою за ті, що були в забутому тюбику. Він відкрив тюбик і витрусив одну пігулку на долоню. Авжеж, його таблетка була темніша і менша. Він укинув обидві пігулки в тюбик. Тепер він подумав, що не зміг би з першого погляду відрізнити їх.

Зверху, на нешкідливих таблетках, що, звісно, призначалися для звичайнісіньких лікувальних цілей, лежала замаскована смерть.

Цієї миті до столу підійшла Ольга. Якуб хутко заткнув тюбик, поклав його біля попільнички і підвівся, щоб привітати дівчину.

— Я щойно зустріла Кліму, того славетного сурмача! Уяви собі! — сказала вона, вмостившись поруч із Якубом. — Він був із тією жахливою жінкою! Вона таке утнула мені сьогодні під час купання в басейні!

Та вона враз замовкла, бо тієї миті до столу підійшла Ружена і сказала:

— Я тут забула мої пігулки.

Перш ніж Якуб устиг щось їй сказати, вона угледіла тюбик, що лежав коло попільнички, і простягнула руку.

Та Якуб був меткіший і перший ухопив його.

— Дайте сюди! — звеліла Ружена.

— Я хотів би попросити вас про одну послугу, — сказав Якуб. — Дайте мені одненьку пігулку.