Вальс на прощання : читать книгу онлайн полностью и бесплатно

1

Пані Клімова вже ладналася виходити з дому, а її чоловік іще був у ліжку.

— Ти ще не вирушаєш? — запитала вона.

— А куди поспішати! Ще встигну попоратися з тими телепнями, — відказав Кліма. Потім позіхнув і перевернувся на другий бік.

Напередодні він повернувся пізно вночі й сказав їй, що на тій клятій нараді його зобов’язали взяти шефство над любительськими колективами музик, тож увечері наступного четверга він даватиме концерт у курортному містечку разом із якимось аптекарем і лікарем, які гратимуть джаз. Він казав про це розлюченим тоном, та пані Клімова дивилася йому в вічі й чітко бачила, що за тими прокляттями немає справжнього обурення, бо ніякого концерту не буде і Кліма вигадав усе те, щоб мати час для чергової любовної інтриги. Вона все читала з його обличчя; він нічого не міг приховати від неї. Коли він ото з прокляттями перевернувся на другий бік, вона відразу ж втямила, що не спати він хотів, а намагався приховати своє лице, щоб вона не прочитала на ньому правди.

Потім вона пішла в театр. Коли кілька років тому недуга перепинила їй доступ до сцени, Кліма знайшов їй місце секретаря. Там було непогано, вона щодня бачилася з цікавими людьми і могла вільно орудувати своїм часом. Вона сіла за столом, щоб написати декілька офіційних листів, та ніяк не могла зосередитися.

Нічим так не переймається людина, як ревнощами. Коли рік тому в Каміли померла мати, це, звісно, була набагато більша трагедія, ніж сурмачеві походеньки. Проте смерть матері, яку вона безтямно любила, завдала їй меншого болю. Той біль був милосердно різнобарвний: був у нім і смуток, й туга, і розчулення, й каяття (чи достатньо вона піклувалася про матінку? Чи не занедбала її?), і супокійна усмішка. Те страждання милосердно розпливалося довкола: Камілині думки відбивалися від материної домовини й тікали у згадки, у її дитинство, навіть далі, у дитинство її матері, тікали у сум’яття практичних клопотів, у будучину, що була відкрита перед нею й де, як утіха (атож, то були ті виняткові дні, коли її чоловік був для неї втіхою), вимальовувався Клімин силует.

Проте страждання від ревнощів нікуди не втікало у просторі, воно, мов свердло, оберталося довкола тієї самої осі. Не було ніякого розпливання. Якщо материна смерть відчиняла двері в будучину (іншу, самотнішу, та все ж таки набагато дорослішу), страждання від зрадливого чоловіка не відкривало перед нею ніякого майбуття. Усе зосереджувалося в єдиному (і неодмінно присутньому) образі невірного тіла, в єдиному (і неодмінно присутньому) докорі. Коли вона втратила матір, то могла все-таки слухати музику, могла навіть читати; коли ж вона ревнувала, то не могла робити геть нічого.

Ще вчора їй спало на думку податися до курортного містечка, щоб з’ясувати, чи справді відбудеться той підозрілий концерт, та вона відразу ж відмовилася від цього, бо знала, що її ревнощі розлючують Кліму й вона не може виявляти їх відкрито. Проте ревнощі нуртували у ній, наче заведений двигун, і вона не могла стриматися, тож узяла слухавку. Подумала собі, що зателефонує на вокзал без певної мети, просто, тому що не могла зосередитися на написанні ділових листів.

Дізнавшись, що потяг відбуває об одинадцятій годині ранку, вона уявила, як ходить незнайомими вулицями, шукаючи афішу з Кліминим ім’ям, іде до курортної адміністрації спитати, чи знають там про концерт, де братиме участь її чоловік, а їй кажуть, що ніякого концерту не буде, і вона вештається в порожньому, чужому місті нещасна і пошита у дурні. Потім вона уявила, як Кліма згодом розповідає їй про концерт, а вона розпитує його подробиці. Як дивитиметься йому у вічі, слухатиме його побрехеньки і з гіркою втіхою вхлинатиме трунке зілля його брехні.

Проте відразу ж подумала, що не повинна так поводитися. Ні, не може вона цілісінькими днями і тижнями стежити за ним і впиватися мареннями своїх ревнощів. Вона страшенно боялася втратити його, а той страх таки призведе до того, що вона урешті його втратить!

Але відразу ж у ній із підступною наївністю відгукнувся інший голос: таж хіба вона шпигуватиме за ним! Кліма казав їй, що даватиме концерт, то вона і вірить йому! Тим-то вона і сприйняла слова його серйозно, тим-то і поставилася без підозри до тієї звістки, бо вже не хоче ревнувати! Хіба ж не він казав їй, що не матиме ніякої втіхи від перебування там, що йому нудно буде перевести там весь день і всенький вечір! Ото вона й подасться туди, щоб зробити йому приємний сюрприз! Коли після закінчення концерту Кліма почне з огидою вклонятися, думаючи про нелегкий шлях додому, вона тихенько прослизне на сцену, він побачить її, й вони обоє засміються!

Вона віднесла директорові листи, які насилу здужала написати. У театрі її любили.

Цінували, адже вона, дружина славетного музики, уміла бути скромною і приязною з усіма. Та й зворушувало людей те, що від неї часом віяло тихим смутком. Директор ні в чому не міг їй відмовити. Вона пообіцяла повернутися у п’ятницю по обіді й попрацювати у театрі до пізньої пори, щоб надолужити втрачений час.

2

О десятій ранку, як і кожного дня, Ольга взяла в Ружени велике біле простирало і ключ. Увійшла до комірки, скинула з себе одяг, повісила його на вішалку, накинула на себе простирало, мов античну тогу, замкнула комірку, віддала ключ Ружені і подалася до зали, де був басейн. Кинула простирало на балюстраду і спустилася східцями, щоб зануритися у воду, де вже бовталося чимало жіночок. Басейн був невеликий, та Ольга подумала собі, що плавання буде корисне для її здоров’я, й спробувала кілька разів гребонути руками. Вона збурила воду, і бризки полетіли простісінько у балакучу ротяку одної панії.

— Ви що, здуріли? — верескливо закричала та. — Цей басейн не для плавання!

Жінки сиділи попід краями басейну, наче здоровецькі жаби. Ольга боялася їх. Усі вони були старші за неї, огрядніші, на них було більше сала і шкури. Вона слухняно сіла поміж ними і похмуро втупилася перед собою.

Раптом угледіла, що до зали ввійшов якийсь молодик; він був невисокий, у блакитних джинсах і подертому светрі.

— А що тут робить цей чоловік? — закричала вона.

Усі жіночки теж глянули туди і закудкудахкали, мов кури.

Тут до зали ввійшла Ружена і заявила:

— До нас завітали з телебачення. Вони зніматимуть вас для випуску новин.

Жінки в басейні зареготали.

— А з якого це дива? — вигукнула Ольга.

— У них дозвіл дирекції, — сказала Ружена.

— Начхати мені на дирекцію, мого дозволу ніхто не питав! — вигукнула Ольга.

Молодик у подертому светрі (на шиї в нього був прилад для вимірювання потужності освітлення) підійшов до басейну і глянув на неї з усмішкою, що здалася їй сороміцькою.

— Люба панно, тисячі глядачів будуть у захваті, як побачать вас на екрані.

Жінки знову зареготали, а Ольга затулила перса долонями (це було неважко, адже, як ми знаємо, вони були в неї, мов дві сливки) і сховалася за іншими жінками.