Вальс на прощання : читать книгу онлайн полностью и бесплатно

До басейну підійшли ще два чоловіки, і найвищий сказав:

— Прошу вас, поводьтеся так, наче нас тут нема.

Ольга простягнула руку до балюстради, де висіло її простирало. Не вилазячи з басейну, огорнулася ним від голови до ніг, піднялася східцями і пробігла кахляною долівкою зали; простирало було мокре, і з нього цебеніла вода.

— Ох, не втікайте! — вигукнув молодик у подертому светрі.

— Ви повинні пробути в басейні ще чверть години! — закричала Ружена.

— Вона засоромилася! — реготали жінки в басейні.

— Еге, боїться, що красу її вкрадуть! — кинула Ружена.

— Ти ба, яка принцеса! — сказав хтось у басейні.

— Ясна річ, котра не хоче, щоб її знімали, та може йти собі, — сказав високий чоловік у джинсах.

— А нам не соромно! Ми ж красуні! — вигукнула грубим голосом тлуста панія, і в басейні знову пролунав регіт.

— А цій дівчині ще не пора йти! Вона має пробути тут іще чверть години! — крикнула Ружена, дивлячись услід Ользі, яка вперто прямувала до роздягальні.

3

Не можна гніватися на Ружену, що вона в кепському гуморі. Але чому вона так розлютилася, коли Ольга не захотіла зніматися? Чому вона злилася з юрмою тих тлустих бабенцій, що зустріли появу чоловіків радісним вереском?

Та й, зрештою, чому ті гладухи так весело верещали? Невже їм кортіло показати свою красу і звабити молодиків?

Та, звісно ж, ні. Їхня нахабна безсоромність випливала з усвідомлення того, що ніякою спокусливою вродою вони не вирізняються. Вони неприязно ставилися до жіночої голизни і виставляли на посміховисько свої сексуально непридатні тіла, як цинічне знущання з краси. Потворністю своїх бридких тіл їм кортіло помститися жіночій вроді, підірвати зачарування її славою, адже вони знали, що, зрештою, і бридкі, й гарні тіла однакові, що тлусте тіло кидає тінь на красу і немов би шепоче на вухо чоловікові: поглянь, ось яка вона насправді, правда того тіла, що так чарує тебе! Глянь-бо, ці грубі плескаті цицьки — те саме, що й оті юні перса, які ти так обожнюєш!

Радісна безсоромність тих грубих паній у басейні була хороводом некрофілок довкола минущої молодості, тим паче що в басейні була молода дівчина, яка слугувала жертвою. Коли Ольга загорнулася в простирало, вони витлумачили той учинок як саботаж їхнього жорстокого ритуалу і розлютилися.

Та Ружена ні гладка не була, ні стара, вона була навіть вродливіша за Ольгу! То чому вона не стала на її бік?

Якби вона таки зважилася на аборт і була певна, що її чекає щасливе життя з Клімою, то поставилася б до цього по-іншому. Усвідомлення того, що її кохають, вирізняє жінку зі стада, і Ружена із захватом тішилася б своєю неповторністю й окремішністю. Вона вбачала б у тих тлустих паніях ворогів, а в Ользі — сестру. Вона прийшла б їй на допомогу, як ото краса приходить на поміч красі, добро допомагає добру, кохання — іншому коханню.

Та минулої ночі Ружена дуже погано спала, вона вирішила, що не може розраховувати на Клімине кохання, тож усе те, що вирізняло її з отари, здавалося ілюзією. Єдине, чим вона володіла, був отой паросток, що розпускався в її череві, паросток, що його оберігало суспільство і традиція. Єдине, що в неї було, це та уславлена універсальність жіночого жереба, який обіцяв заступитися за неї.

І ті жінки в басейні якраз і втілювали собою ту жіночність в її універсальності — жіночність вічного народження дітей, годування їх грудьми, зблякання, жіночність, що кепкує з тієї минущої хвилі, коли жінка вірить, що її кохають, і почувається єдиною і неповторною.

Поміж жінками, що переконані, наче вони єдині, і тими, які вбралися в саван загального жіночого жереба, не може бути примирення. Перевівши в роздумах безсонну ніч, Ружена (бідолашний сурмач!) стала на бік тих останніх жінок.

4

Якуб сидів за кермом, і Боб, що вмостився на передньому сидінні, весь час обертав голову, щоб облизати його обличчя. За останніми низенькими будиночками курортного містечка коло шляху забовваніли багатоповерхові будинки. Торік їх тут не було, і Якубові вони здалися бридкими. На тлі зеленого краєвиду ті будинки були, неначе сторчаки обшарпаної мітли у вазі з квітами.

Якуб погладив Боба, який з утіхою споглядав оте видовисько, і подумав собі, що Бог таки милосердний, адже не обдарував псів почуттям краси.

Пес знову лизнув його в щоку (либонь, відчував, що Якуб думає про нього), і чоловік подумав, що ніщо в цій країні не поліпшується, та й не погіршується теж, а дедалі дужче тяжіє до комедії: колись він був жертвою полювання на людей, а тепер бачив напередодні, як полюють на псів, наче то була та сама вистава, тільки з іншими акторами. Пенсіонери виконували в ній ролі суддів і наглядачів, а ролі ув’язнених політиків грали боксер, дворняга і такса.

Він згадав, як декілька років тому в Празі його сусіди знайшли коло порога свого котика — в очі йому забили цвяхи, вирізали язика і зв’язали лапки. Отак вуличні дітлахи гралися у дорослих. Якуб знову погладив Боба по голові й зупинився коло корчми.

Вийшовши з авто, він подумав, що пес радісно помчить до хати. Та замість того, щоб податися туди, Боб почав стрибати довкола Якуба, запрошуючи його до гри. Та коли хтось погукав його на ймення, пес побіг до дверей, де стояла жінка.

— Ти непоправний волоцюга, — сказала вона і, перепросивши, спитала Якуба, чи багато клопоту він мав з псом.

Коли Якуб сказав, що пес пробув у нього ніч і він привіз його автомобілем, жінка почала дякувати йому і запросила до хати.

Посадила його в спеціальній залі, де, мабуть, відбувалися бенкети, і побігла шукати чоловіка.