На скрижалях історії: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Дітлахи з веселим лементом шугають по кущах, приносять шипшину, горішки, терен, глід. Перевірив кожного учня й похвалив:

— Молодці! Гарно попрацювали, умієте рахувати. Тепер будемо обідати.

Посідали й почали їсти, хто що взяв із собою. А Марійка Щербина сидить осторонь від дітей.

Учитель поцікавився:

— Чому ти, Марійко, не взяла їжі з дому?

Та крізь сльози зізнається:

— Мама не ночувала вдома, батько прийшов п'яний і... — залилась дитина гіркими слізьми.

Усі наперебій, один поперед одного, защебетали:

— Батько Марійки, колгоспний рахівник, часто приходить додому п'яний, б'є її маму, усіх розгонить.

Марійку заспокоїли й дали поїсти. А вчитель попросив усіх, щоб ті сказали батькам, які приходять додому п'яні, що пити горілку негарно й шкідливо, велике горе для всіх. А діти, він упевнений, розповідають удома батькам про що їм тлумачать у школі.

Якось у неділю зайшов до крамниці. У черзі багато колгоспників, а між ними й батько його учениці — Щербина, колгоспний рахівник. Не встиг Іван роздивитися, купити, що йому потрібно, коли підскочив до нього Марійчин батько, добряче захмелений, опасистий сільський дядько з банякуватою головою сільського начальничка:

— Чого запишався, наче кобила в спасівку? Ти яке маєш право мене п'яницею обзивати? Вважаєш я тобі пики не наб'ю?!

Аж жили згадючилися на його шиї з випнутим наперед кадиком. Іванові не в тямки, що цьому набраженому чолов'язі від нього потрібно? Тим часом, п'яний бугаювато посунув на вчителя, розгонисто ступнув уперед, ухватив за грудки й раптово ударив. Умить підскочив голова сільради й хотів стати між ними.

Але Іван усе ж устиг збити гонорове опівнення цього бахвала. Колгоспний рахівник вилетів крізь відчинені двері надвір і зарився там носом у пісок. Згодя мовчки зіп'явся на ноги і, сьорбаючи розквашеним носом, хилитаючись, поплентався геть. Метод, зрозуміло, не зовсім педагогічний, та що зробиш, так склалися обставини.

Повернулася від матері його наречена Олена й дала згоду на шлюб, який оформили у Вербівському ЗАГСІ. Дядько її, хоч і противився цьому, але таки змирився. Купив племінниці зимове пальто, спорядив парокінну гарбу з продуктами, і молоді ввечері поїхали до Коханівки.

У селі все ще міцний приватний сектор. Діє бурякове товариство, що об'єднує всіх індивідуальних господарів і контрактує в них посіяні цукрові буряки для Кам'янської цукроварні. Навколо села по ярах розлягаються невеличкі ліски, на північ стелиться рівний степ — поля колгоспу.

IV

Іде комплексна тема «Зима». Учні вже читають буквар, пишуть слова. Потрібні читанки, але їх немає. Покіль пришлють нові, Іван використовує читанки з лікнепу, який не є, а все ж для учнів свіжий матеріал.

Зима цього року сніжна, з хуртовинами. Замело шкільний двір, кучугури врівні з вікнами. Однак душу розпирає радість, намічене завдання виконав. Але помічає, що дружина сумує, не в радість їй буття в такій глушині. Якось на перерві зайшов до своєї кімнати, а Олена втирає сльози.

— Що трапилося? — запитав.

— Сумую за матір'ю.

Порадив, щоб написала їй, нехай приїздить до них. Так і вчинили. Відтепер чекають на матір, його тещу.

Довгі зимові вечори. Надворі віхолить метелиця, свистить, гуде за вікном. Сидять з Оленою вдвох за столиком. Гасова лампа тьмяно відбиває на стіну їхні тіні, лежать журнали першого класу. Не знає Іван, чим заглушити тужливі завивання хуртовини за вікном. Аж от спало на думку: «У мене ж є детекторний приймач, пара навушників і антенний канатик. Слід учепити лише якнайвище антену й можна мати зв'язок із навколишнім світом».

Поруч із приміщенням школи давно доживає віку старий обшарпаний млин-вітряк. Почав Іван умовляти його господаря діда Івана Рахубу:

— Дозвольте я прив'яжу до крила вашого вітряка один кінець антени.

Поки розтлумачив дідові, що це за штукенція така й для чого це йому так потрібно, аж упрів! Той зрештою погодився та й каже:

— Млин давно не меле, вітер не бере, кругом садки, а у млині тільки сичі кують. Ось я полізу відпущу гальму, а ти причепиш свою антену й крило піднімеш руба, до неба.

Так вони й зробили. Подякувавши дідові, через вікно ввів другий кінець антени до себе в кімнату, з'єднав із приймачем. Так уперше Коханівка «зв'язалася» з навколишнім світом, завдячуючи детекторному приймачеві. Прослуховують із дружиною радіопередачі. Стало не так уже й нудотно вислуховувати завивання хуртовини за вікном.

Якось такої негоди прибився до них незнайомий чоловік, що траплялося досить рідко, і відрекомендувався:

— Я новий голова сільської Ради, а до того ще й ваш родич.