День триффідів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Вона краща за наші риб’ячі жири.

— Мені теж це казали, — озвався Умберто.

— Ви збираєтеся просувати її на ринок самостійно, містере Паланґес?

Умберто знову усміхнувся.

— Хіба я став би тоді показувати її вам?

— Ми могли б синтетично підсилити один з наших власних жирів, — задумливо зауважив директор.

— Так, додавши туди вітамінів, але синтезувати їх усі було б надто дорого, навіть якби ви могли це зробити, — обережно сказав Умберто. — Крім того, — додав він, — мені казали, що цю олію можна буде продавати дешевше за ваші найкращі риб’ячі жири.

— Гм-м, — сказав генеральний директор, — гадаю, ви маєте якусь пропозицію, містере Паланґес. Ми можемо перейти до справи?

Умберто пояснив:

— Владнати це проблемне питання можна двома способами. Перший — не дати цьому відбутися або принаймні затримати вихід товару на ринок, доки не окупляться витрати на нинішнє обладнання. Це, звичайно, бажаний шлях.

Генеральний директор кивнув. Він добре розумівся на цьому.

— Але змушений вас засмутити, у цьому випадку цей шлях неможливий.

Генеральний директор засумнівався і вже хотів був сказати: «Ви будете здивовані, але…», — та стримався і вдовольнився байдужим: «Он як?»

— Інший спосіб, — вів далі Умберто, — це почати виробництво самим ще до того, як почнуться проблеми.

— Он як! — вихопилося в генерального директора.

— Я думаю, — сказав йому Умберто, — що зможу забезпечити вас насінням цієї рослини приблизно за шість місяців. Якщо ви посадите його, то вже за п’ять років зможете почати виробництво олії, а за шість — вийти на ринок.

— Власне, дуже вдалий термін, — зауважив генеральний директор.

Умберто кивнув.

— Хоча інший варіант був би простіший, — додав генеральний директор.

— Якщо взагалі був би можливий, — погодився Умберто. — Але, на жаль, ваші конкуренти не підуть назустріч, і стримати їх теж не вдасться.

Він заявив це з такою впевненістю, що генеральний директор замислився і уважно дивився на нього кілька хвилин.

— Розумію, — сказав він нарешті. — А ви часом не радянський громадянин, містере Паланґес?

— Ні, — відповів Умберто. — У цілому, в житті мені щастило, але я маю дуже різноманітні зв’язки…

Це змушує нас звернути увагу на іншу шосту частину світу — частину, яку неможливо було відвідувати так само легко, як решту. Справді, дозвіл на відвідування Союзу Радянських Соціалістичних Республік було майже неможливо отримати, а свобода дій тих, кому це вдавалося, була там дуже обмеженою. Ця держава свідомо представляла себе як країну таємниць. Решті світу було мало що відомо про неї через завісу секретності, яка в цьому регіоні була майже патологічною. Що, звичайно, дуже підозріло. Але за майстерною пропагандою, яка поширювала інформацію про незначні досягнення, приховуючи все, що мало хоч якесь значення, безумовно, стояв прогрес у всіх галузях. Однією з них була біологія. Відомо, що Росія, яка так само, як і весь світ, стикнулася з проблемою збільшення обсягів постачання продовольства, була дуже зацікавлена в спробах освоїти пустелі, степи та північну тундру. У ті часи, коли інформацією ще обмінювалися, вона повідомляла про деякі успіхи. Але пізніше відбувся розкол у методах та поглядах, який змусив тамтешню біологію під керівництвом чоловіка на прізвище Лисенко[1] рухатися в зовсім іншому напрямі. Вона також стала жертвою цієї суцільної секретності. Напрями, якими почала рухатися тамтешня наука, були невідомими і, як думається, помилковими, але можна хіба що здогадуватися, які речі там відбувалися: дуже успішні, дуже нерозумні чи дуже дивні — якщо не всі одразу.

— Соняшники, — сказав директор, міркуючи вголос. — Мені відомо, що вони знову взялися за підвищення обсягів виробництва соняшникової олії. Але це не вона.

— Ні, — погодився Умберто. — Це не вона.

Генеральний директор почав машинально креслити схему.

— Насіння, кажете. Ви маєте на увазі, що це якийсь новий вид? Бо якщо це якийсь покращений штам, який легше обробляти…

— Я так розумію, що це якийсь новий вид, щось абсолютно нове.

— Тобто ви й самі його не бачили? А може, це насправді якийсь модифікований різновид соняшника?

[1] Йдеться про Трохима Лисенка (1898–1976), президента Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені Леніна (ВАСГНІЛ) та Інституту генетики АН СРСР, який розгорнув кампанію проти класичної генетики, що набула особливого розмаху наприкінці 1940-х — на початку 1950-х років. (Тут і далі прим. перекл., якщо не зазначено інше.)