День триффідів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Якщо ви не лікар, то хто ж тоді? — спитав він із підозрою в голосі.

— Був пацієнтом, — сказав я. — Але напитися хочеться не менше, ніж лікареві, — і додав: — Це ж у вас джин там?

— А, оце! Джин! — сказав він і жбурнув пляшку геть. Вона з жвавим дзенькотом полетіла у вікно.

— Дайте мені он той штопор, — сказав я йому.

Я зняв з полиці пляшку віскі, відкоркував її і дав йому склянку. Собі я налив міцного бренді, додавши туди зовсім трошки содової, потім випив ще. Після цього мої руки перестали так сильно тремтіти.

Я глянув на свого компаньйона. Він пив віскі нерозведеним, просто з пляшки.

— Ви ж так нап’єтеся, — сказав я.

Він зупинився і повернувся до мене. Я міг би заприсягтися, що його очі дійсно бачили.

— Нап’юся? Та я вже п’яний, — з презирством відповів чоловік.

Він був настільки правий, що я навіть не став коментувати. Трохи подумавши, він оголосив:

— Я повинен напитися. Повинен напитися у свинячий хвостик, — він нахилився ближче. — Ви це розумієте? Я сліпий. От прокляття, я сліпий, мов кажан. Усі сліпі, мов кажани. За винятком вас. От чому ви не осліпли, мов кажан?

— Не знаю, — відповів я.

— Це все клята комета, к… Он, трясця, що вона накоїла. Зелений феєрверк — а тепер усі сліпі, мов кажани. А ви б-бачили цей зелений ф-феєрверк?

— Ні, — зізнався я.

— Он як. Так і є. Ви не бачили цього — і ви не сліпий. А всі, хто бачили, — він махнув рукою, — всі сліпі, мов кажани. Я ж кажу, це кляті комети.

Я налив собі третю склянку бренді, питаючи себе, чи не каже він правду.

— Усі сліпі? — повторив я.

— Так, трясця. Усі. Можлив-во, всі на світі, крім в-вас, — додав він, ніби це занадто пізно спало йому на думку.

— Звідки ви знаєте? — спитав я.

— Ц-це просто. Послухайте, — сказав він.

Ми стали поруч, спираючись на шинквас загидженого паба, і прислухалися. Знадвору нічого не було чути, лише шурхіт брудних газет, які вітер гнав порожніми вулицями. Такої тиші в цих місцях не було з тисячу років або й більше.

— Розумієте, про що я кажу? Ц-це ж очевидно, — сказав чоловік.

— Так, — повільно сказав я. — Розумію.

Я вирішив піти далі, та не знав куди. Але я мусив дізнатися більше про те, що відбувається.

— Ви власник? — спитав я його.

— Х-х-хто я? — наїжачився він.

— Просто я маю комусь заплатити за ці три подвійні бренді.

— А, забудьте.

— Але ж послухайте…

— Забудьте, кажу. З-знаєте чому? Н-навіщо небіжчикові гроші? А в такому лайні, як зараз, я і є небіжчиком. Просто трохи більш п’яним.