День триффідів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Біловолосий чоловік підійшов до столу. Він стояв там кілька секунд, торкаючись його кінчиками пальців і схиливши голову, ніби щось вивчав. Ті, хто сидів за столом, дивилися на нього уважно, з якоюсь тривогою. Полковник нахилився до Майкла і щось прошепотів йому на вухо; той кивнув, не зводячи очей з доктора. Старий підняв голову і пригладив волосся.

— Любі друзі, — сказав він, — думаю, що я можу назвати себе найстаршою людиною серед вас. За свої майже сімдесят років я багато чого навчився і багато чого змушений був забути — хоча і не так багато, як хотілося б. Але якщо під час багаторічного вивчення людських інституцій і була якась річ, яка вражала мене більше за їхню негнучкість, це їхнє різноманіття.

Справді, французи кажуть autres temps, autres moeurs[13]. Якщо ми замислимося, то побачимо, що те, що в одній спільноті вважається чеснотою, в іншій може вважатися злочином; те, що змушує нас хмурити брови, в іншому місці викликало б схвалення; традиції, які засуджуються в одному столітті, підтримуються в іншому. Також ми маємо зрозуміти, що в кожному суспільстві й в кожний період є поширене переконання про моральну вузькість власних звичаїв.

Тепер, оскільки багато з цих переконань вступають у конфлікт, їх не можна вважати «правильними» в абсолютному сенсі. Найбільше, за що їх можна засуджувати — якщо їх можна засуджувати взагалі, — це за те, що вони були «правильними» у певний період для тих спільнот, які їх дотримувалися. Можливо, вони і досі є такими, але часто виявляється, що це не так, і ті спільноти, які продовжують сліпо дотримуватися їх, не беручи до уваги конкретних обставин, роблять це собі на шкоду — і можливо, прямують до остаточного знищення.

Публіка в залі не розуміла, до чого він хилить. Люди захвилювалися. Більшість з них звикла відразу ж вимикати радіо, коли чула подібні речі. І тепер вони почувалися немов у пастці. Промовець вирішив висловлюватися зрозуміліше.

— З цієї причини, — продовжував він, — ви не стали б сподіватися, що побачите в бідному індійському селі, яке живе на межі голоду, ті самі манери, звичаї та порядки, що, скажімо, панують на Мейфейр. Просто люди в теплій країні, де життя простіше, будуть відрізнятися від людей у перенаселеній, працелюбній країні за характером своїх чеснот. Інакше кажучи, інше середовище встановлює інші стандарти.

Я звертаю на це вашу увагу тому, що досі знаний нам світ зник, йому настав кінець.

Разом із цим світом зникли й умови, в яких ми жили і навчалися певних стандартів. Тепер ми маємо інші потреби, і наші цілі мають бути іншими. Якщо вам потрібні якісь приклади, я підкажу: сьогодні ми весь день легко дозволяли собі те, що ще два дні тому розглядалося як крадіжка зі зломом. Колишня модель більше не придатна, і тепер нам потрібно визначити, який спосіб життя найбільше пасує до нової. Ми повинні не просто почати будувати заново: ми повинні почати думати заново, а це набагато складніше та неприємніше.

Людина зберігає неймовірну здатність до фізичної адаптації. Але зазвичай кожна спільнота формує свідомість молоді за певним шаблоном, вводячи зв’язувальну речовину у вигляді упереджень. У результаті утворюється надзвичайно міцна субстанція, здатна успішно стримувати навіть тиск багатьох вроджених тенденцій та інстинктів. Таким чином можна створити людину, яка всупереч основному інстинкту самозбереження ризикуватиме життям заради ідеалу — але в такий самий спосіб утворюється і йолоп, який впевнений в усьому і знає, що є «правильним».

Зараз перед нами величезна кількість упереджень, яких ми навчилися і які мають або зникнути, або докорінно змінитися. Ми повинні прийняти та підтримувати одне головне упередження, а саме — те, що наша раса варта того, щоб зберегтися. Усе інше повинне певний час принаймні підпорядковуватися цій думці. Ми повинні дивитися на все, що робимо, запитуючи себе: «Це допоможе виживанню нашої раси чи перешкоджатиме нам?» Якщо допоможе, то ми мусимо це робити, навіть якщо ці дії суперечать тим ідеям, на яких нас виховували. Якщо ні, то ми мусимо уникати цих дій, навіть якщо така бездіяльність суперечитиме нашим попереднім уявленням про обов’язок і навіть про справедливість.

Це буде нелегка справа, бо давні упередження тримаються до останнього. Прості люди покладаються на підтримку правил поведінки та заповідей, те саме роблять невпевнені в собі й душевно ліниві — те саме робимо всі ми, більше ніж ми собі уявляємо. Тепер, коли ця організація зникла, наші арифметичні таблиці поведінки в ній вже не дають правильних відповідей. Ми повинні мати моральну мужність думати і планувати самостійно.

Він помовчав, задумливо оглядаючи аудиторію, а потім сказав:

— Є одна річ, яку ви повинні добре розуміти, перш ніж вирішите приєднатися до нашої спільноти. Усі, хто це зроблять, гратимуть за нашими правилами. Чоловіки повинні працювати, а жінки повинні мати дітей. Якщо ви не можете з цим погодитися, вам немає місця в нашій спільноті.

Після певного періоду мертвої тиші він додав:

— Ми можемо дозволити собі підтримувати обмежену кількість незрячих жінок, бо вони народять зрячих дітей. Ми не можемо дозволити собі підтримувати сліпих чоловіків. У нашому новому світі діти стають набагато важливішими за чоловіків.

Після того як він перестав говорити, тиша тривала ще кілька секунд, а потім бурмотіння окремих людей швидко переросло в загальний шум.

Я глянув на Джозеллу. На моє здивування, вона єхидно посміхалася.

— Що вас розвеселило? — спитав я трохи різко.

— Здебільшого вирази обличчя людей, — відповіла вона.

Я змушений був визнати, що вона мала причини посміхатися. Оглянувши зал, я подивився на Майкла. Його очі рухалися від одної частини публіки до іншої, він ніби намагався підсумувати реакцію.

— Майкл трохи непокоїться, — сказав я.

— Йому є через що переживати, — відповіла Джозелла, — якби Бріґам Янґ[14] зміг досягти успіху в середині ХІХ століття, це була б легка перемога.

— А ви часом буваєте грубою дівчиною, — сказав я. — Ви що, уже були в курсі цього?

— Не зовсім, але ж я не така вже й тупа. Крім того, доки вас тут не було, хтось привіз цілий автобус, в якому була більшість цих сліпих дівчат. Усі вони приїхали з якоїсь установи. Я сказала собі: навіщо забирати їх звідти, коли їх тисячі на вулицях? Відповідь була очевидною: а) до того як вони осліпли, вони дістали якусь професійну підготовку; і б) вони всі дівчата. Дійти цих висновків було не надто важко.

— Гм, — сказав я. — Усе залежить від світогляду. Маю сказати, що мені таке на думку не спало б. А ви…

— Цс-с, — сказала вона мені, коли в залі стало тихо.

З місця підвелася якась жінка — дещо молода, висока, темноволоса і рішуча на вигляд. Поки вона чекала, то, здавалося, ледь стримувалася, щоб не заговорити, але пізніше таки заговорила:

— Чи маємо ми розуміти, — поцікавилася вона з металом у голосі, — чи маємо ми розуміти виступ останнього промовця як заклик до вільного кохання? — а потім сіла на місце, усім своїм виглядом демонструючи рішучу незгоду.

Доктор Ворлесс пригладив волосся, глянувши на неї.

— Я думаю, що людина, яка запитала мене, повинна розуміти, що я не згадував кохання взагалі — ані вільне, ані куплене, ані отримане в обмін на щось. Чи не могла б вона висловитися зрозуміліше?

[13] Інші часи, інші звичаї (франц.).

[14] Бріґам Янґ (1801–1877) — американський релігійний діяч, другий президент Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони). Також відомий своїм багатоженством.