День триффідів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

За першою адресою жалюзі вантажної платформи були зачинені, але вони без проблем поступилися наполегливому лому з сусідньої крамниці й легко піднялися вгору. Всередині ми виявили знахідку. На платформі стояли три вантажівки, в одній з яких було повно ящиків з м’ясними консервами.

— Ви можете повести одну з цих машин? — спитав я Джозеллу.

Вона глянула на вантажівку.

— Чому б і ні? Загальний принцип керування той самий, чи не так? А проблеми із заторами на дорозі точно не буде.

Ми вирішили заїхати за нею пізніше, і подалися порожньою вантажівкою на інший склад, де завантажили пакунки з ковдрами, пледами та пікейними покривалами, потім рушили далі, розжившись гуркітливою сумішшю горщиків, сковорідок, казанків та чайників. Коли ми заповнили її, то відчули, що добряче втомилися цього ранку і наша робота виявилася важчою, ніж ми думали. Вона змусила нас зголодніти, тож ми втамували свій голод у маленькому пабі, що досі залишався вцілілим.

У ділових та комерційних районах панував пригнічений настрій — хоча ця пригніченість все ж таки більше відповідала звичайній неділі чи державному святу, ніж катастрофі. У цих місцях було дуже мало людей. Якби катастрофа трапилася вдень, а не вночі, коли робітники вже пішли додому, то тут була б зовсім інша, жахлива сцена.

Підкріпившись, ми забрали іншу вантажівку з продовольчого складу і повільно та без пригод повернулися ними до Університету. Ми припаркували їх на передньому дворі й поїхали знову. Близько 6.30 ми повернулися назад іще з двома добряче наладованими вантажівками та відчуттям чудово виконаної корисної роботи.

Майкл Бідлі вийшов з будівлі, щоб оглянути нашу здобич. Він схвалив усе, крім півдюжини ящиків, які я додав у другу вантажівку.

— Що там? — спитав він.

— Протитриффідні рушниці та заряди до них, — відповів я.

Він задумливо глянув на мене.

— О так, ви ж приїхали з купою антитриффідних речей, — сказав він.

— Гадаю, що вони нам знадобляться, — відповів я.

Він замислився. Я зрозумів, що мене вважають трохи схибленим через триффідів. Швидше за все, на його думку, це упередження, які виникли внаслідок моєї професії, та ще й посилилися фобією, що виникла після того, як триффід мене вжалив, і замислився, чи немає в мене інших, не таких безпечних дивацтв.

— Послухайте, — сказав я, — ми привезли вдвох чотири вантажівки. Я просто хочу, щоб в одній з них було місце для цих ящиків. Якщо ви вважаєте, що це місце потрібне для чогось іншого, то я можу поїхати і знайти трейлер або іншу вантажівку.

— Та ні, хай лежать. Вони займають небагато місця, — промовив він.

Ми зайшли до будівлі й випили чаю в імпровізованій їдальні, яку за всіма правилами організувала миловидна жінка середнього віку.

— Він думає, — сказав я Джозеллі, — що в мене не всі вдома через триффідів.

— Боюся, він ще дізнається, що це не так, — відповіла вона. — Дивно, що ніхто інший про них не подумав.

— Усі ці люди тримаються центру міста, тож нічого дивного. Зрештою, ми й самі сьогодні жодного триффіда не бачили.

— Думаєте, вони ходитимуть тут, посеред вулиць?

— Важко сказати. Можливо, якісь і заблукають.

— Як ви думаєте, яким чином вони вирвалися на волю? — спитала вона.

— Якщо вони достатньо довго й сильно смикаються, будучи прив’язаними до палі, то це зрештою трапляється. Прориви, що час від часу траплялися на фермах, як правило, були викликані тим, що вони скупчувалися біля одної секції паркану і тиснули на неї, аж доки вона не падала.

— А чому ви не робили паркани міцнішими?

— Ми могли б, але нам не хотілося фіксувати їх намертво. Це траплялося не так часто, а коли й траплялося, то вони просто переходили з одного поля на інше, і ми просто заганяли їх назад і піднімали паркан. Не думаю, що вони йтимуть сюди навмисно. З погляду триффідів, місто — це щось на кшталт пустелі, тож вони рухатимуться назовні, у відкриту місцевість. Ви колись користувалися протитриффідною рушницею? — додав я.

Вона похитала головою.

— Я подумав, що варто б трохи попрактикуватися, після того як я розберуся з цим одягом, якщо ви хочете спробувати, — запропонував я.

Я витратив близько години на те, щоб знайти придатний одяг, посягнувши на її ідею з лижним костюмом та важкими черевиками, а коли вийшов, то побачив, що вона перевдягнулася в сукню весняно-зеленого кольору. Ми взяли пару протитриффідних рушниць і пішли в сад Рассел-сквер, що був неподалік. Там ми провели півгодини, стинаючи верхівки з найбільш придатних кущів, коли якась молода жінка в цегляно-червоній куртці з поясом та елегантних зелених штанях, прогулюючись, перетнула газон і наставила на нас невеличку камеру.

— Хто ви? Преса? — поцікавилася Джозелла.