День триффідів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Думаєш, це все надовго? — спитав він.

— Не знаю. А що Коукер каже?

Схоже, Коукер не дуже хотів розголошувати деталі. Утім, Альф мав щодо цього власну думку.

— Якщо ти мене спитаєш, я скажу, що ніхто й не збирається по нас приходити. Якби було кому це робити, то вони вже давно б тут були. Якби це було маленьке містечко, то одна справа. Але ж ми в Лондоні! Ясна річ, сюди б допомога прийшла раніше, ніж будь-куди. Ні, я думаю, що якщо вони й досі не прийшли, це означає, що вони й не прийдуть, бо немає кому. Боже, та хіба ж можна було подумати, що таке станеться!

Я не сказав нічого. Альф був не з тих, кого можна задобрити підбадьорюванням.

— Ти теж так думаєш? — спитав він трохи згодом.

— Справи кепські, — погодився я, — але ще є шанс, що можуть з’явитися люди з-за кордону…

Він похитав головою.

— Вони б уже сюди приїхали. І їздили б вулицями на машинах з гучномовцями, вказуючи, що робити. Ні, друже, так і є: немає кому нас рятувати. Це факт.

Ми трохи помовчали, а потім він додав:

— Ех, а непогане ж у нас було життя.

Ми трохи поговорили про минуле. Він працював на різних роботах, кожна з яких мала якесь подвійне дно.

— Як не крути, а жилося непогано, — підсумував він. — А ти чим займався?

Я розповів йому. Це не справило на нього враження.

— А, триффіди. Гидкі створіння, як на мене. Якісь вони несправжні, чи що.

Більше ми про них і не згадували.

Альф пішов, залишивши мене на самоті з моїми думками та пачкою його сигарет. Я оглянув все навколо і трохи подумав про плани на майбутнє. Мені було цікаво, як інші сприймуть ці зміни. Особливо Джозелла.

Я встав з ліжка і підійшов до вікна. Панорама відкривалася жалюгідна. Сходова клітка, оточена прямовисними стінами, облицьованими білою плиткою, що спускалися вниз на чотири поверхи, а над головою — скляний ліхтар. Небагато тут вигадаєш. Альф замкнув за собою двері, але я спробував їх відчинити просто про всяк випадок. Ніщо в цій кімнаті не надихало мене. Вона нагадувала номер у тризірковому готелі, з якого викинули все, крім ліжка.

Я сів на це ліжко і замислився. Можливо, я успішно впорався б з Альфом, якщо в нього немає ножа. Але ніж в нього може й бути, а це неприємно. Погано, коли сліпий погрожує ножем — він може запросто мене скалічити. Крім того, наявна й інша проблема: я не знав, повз кого ще мені доведеться пройти, поки я вийду з будівлі. Та й Альфові я не хотів заподіяти жодної шкоди. Здається, мудріше дочекатися слушної нагоди — тієї, якою може скористатися зрячий серед сліпих.

За годину Альф повернувся з тарілкою їжі, ложкою та кухликом чаю.

— Трохи незручно буде їсти, — вибачився він. — Але мені сказали — ніяких ножів та виделок. Тому такі от справи.

За їжею я розпитав його про інших. Він небагато міг розповісти, бо не знав імен, але я дізнався, що серед тих, кого привезли, були і жінки, і чоловіки. Після трапези мене залишили самого на кілька годин, і я вирішив, що краще провести їх, виспавшись і позбувшись головного болю.

Коли Альф знову з’явився з їжею і незмінним кухликом чаю, разом з ним був чоловік, якого він називав Коукером. Тепер він мав більш втомлений вигляд, ніж тоді, коли я бачив його востаннє. Під пахвою він тримав стос паперів. Він подивився на мене, оцінюючи.

— Ви вже знаєте, в чому справа? — спитав він.

— Альф мені розповів, — зізнався я.

— Добре, — він кинув папери на ліжко, підняв верхній і я побачив, що це план вулиць Великого Лондона. Він вказав на територію, що охоплювала частину Гемпстеда та Свісс-Котедж, старанно обведену синім олівцем.

— Це ваш район, — сказав він. — Ваша група працює всередині цього району і більше ніде. Не можна, щоб усі групи полювали на ту саму здобич. Ваше завдання — знайти їжу в цьому районі й переконатися, що ваша група отримала її та інші речі, які їм потрібні. Зрозуміли?

— А якщо ні? — сказав я, дивлячись на нього.

— Ну тоді вони залишаться голодні. А якщо це станеться, усе може закінчитися для вас дуже погано. Деякі хлопці — гарячі голови, та й робимо ми все це не задля розваги. Тож поводьтеся обережніше. Завтра ми відвеземо вас туди на вантажівках разом з вашою групою. Після цього вашим завданням буде підтримувати їх доти, доки хтось не прийде і не наведе лад.

— А якщо ніхто не прийде? — запитав я.