Вождь червоношкірих: Оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ти джентльмен, — рішуче заявив Ентоні. — Мені говорили, ніби молоді аристократи викидають по двадцять чотири долари за мило й більше ніж по сотні за костюм. У тебе грошей не менше, ніж у будь-кого з них, а ти все ж тримайся того, що помірно й скромно. Сам я миюся старою «Еврикою» — не лише за звичкою, але й тому, що це мило краще за інші. Якщо ти платиш більше десяти центів за шматок мила, то зайве з тебе беруть за поганенькі парфуми й обгортку. А п'ятдесят центів — цілком пристойно для молодика твоїх років, твого статусу й достатку. Повторюю, ти — джентльмен. Я чув, ніби треба аж три покоління для того, щоб створити джентльмена. Це раніше так було. А тепер із грошима воно набагато простіше й швидше. Гроші тебе зробили джентльменом. Та і я сам майже джентльмен, їй-богу! Я нічим не гірший за моїх сусідів — такий само ввічливий, приємний і люб'язний, як ті двоє пихатих голландців справа і зліва, яким не спиться вночі, тому що я придбав ділянку поміж ними.

— Є речі, яких не виторгуєш за гроші, — похмуро зауважив молодий Рокволл.

— Ні, ти цього не кажи, — заперечив ображений Ентоні. — Я завжди відстоюю гроші. Я прогортав геть усю енциклопедію: усе вишукував щось таке, чого не можна придбати за гроші; тож наступного тижня змушений буду сісти за додаткові томи. Я за гроші і проти всього іншого. Ну, скажи мені, чого не можна купити за гроші?

— Передусім вони не здатні ввести вас до вищого світу, — відповів зачеплений за живе Річард.

— Ого! Невже ж? — гримнув захисник кореня зла. — Ти краще скажи, де був би увесь твій вищий світ, якби в першого з Асторів[21] не вистачило грошей на проїзд у третьому класі?

Річард зітхнув.

— Я ось до чого веду, — продовжував батько дещо м'якше. — Тому я й попросив тебе зайти. Щось із тобою негаразд, мій любий. Уже тижнів зо два, як я почав це помічати. Ну, розповідай. Я за двадцять чотири години можу реалізувати одинадцять мільйонів готівкою, не враховуючи нерухомість. Якщо в тебе болить печінка, то «Бродяга» стоїть із напнутими вітрилами біля гавані й за два дні доправить тебе на Багамські острови[22].

— Майже здогадалися, тату. Це дуже близько до правди.

— Ага, то як же її звати? — проникливо запитав Ентоні.

Річард почав проходжатися туди-сюди бібліотекою. Неотесаний старий батько проявив досить уваги і співчуття, щоб викликати довіру сина.

— Чому ти не освідчуєшся їй? — запитав старий Ентоні. — Вона буде рада-радесенька. У тебе й гроші й гарна зовнішність, ти славний хлопець. Руки в тебе чисті, вони не вимазані милом «Еврика». Щоправда, ти навчався у коледжі, але вона на це не подивиться.

— Та все ніяк слушної нагоди не випадало, — зітхнув Річард.

— Влаштуй так, щоб випала нагода, — порадив Ентоні. — Піди з нею на прогулянку до парку або повези на пікнік, а ні — то проведи її додому з церкви! Тьху!

— Ви не знаєте, що таке вищий світ, тату. Вона з тих, які крутять колесо світського млина. Кожна година, кожна хвилина її часу розписані на багато днів наперед. Я не можу жити без цієї дівчини, тату: без неї це місто нічим не краще за болото. А написати я їй не можу — просто не здатний.

— Оце тобі! — сказав старий. — Невже з тими грошами, які я тобі даю, ти не можеш домогтися, щоб дівчина знайшла тобі годинку-другу часу?

— Я занадто довго зволікав. Післязавтра опівдні вона від'їздить до Європи і пробуде там два роки. Я побачуся з нею завтра ввечері декілька хвилин. Зараз вона гостює в Ларчмонті у своєї тітки. Туди я поїхати не можу. Але мені дозволили зустріти її завтра ввечері на Центральному вокзалі, перед поїздом о восьмій тридцять. Ми проїдемо галопом по Бродвею до театру Уоллока, де її мати та вся компанія будуть чекати на нас у вестибюлі. Невже ви гадаєте, що вона вислуховуватиме моє освідчення в ці шість хвилин? Ні, звичайно. А чи є можливість освідчитися їй у театрі чи після спектаклю? Жодної! Ні, тату, це не так просто, ваші гроші тут не допоможуть. Ані миті часу не можна придбати за готівку; якби тільки можна було, багатії б жили довше за інших. У мене немає надії поговорити з міс Лентрі до її від'їзду.

— Добре, Річарде, мій хлопчику, — весело відповів Ентоні. — Іди тепер до свого клубу. Слава Богу, що це в тебе не печінка. Не забувай лише час від часу курити фіміам на олтарі великого бога Мамони. Ти кажеш, за гроші не можна купити часу? Ну, звичайно, не можна замовити, щоб вічність тобі загорнули в пакунок і принесли додому за таку й таку ціну, але я сам бачив, які мозолі натер на п'ятках собі стариган Хронос[23], гуляючи на золотих копальнях.

Цього вечора до братчика Ентоні, який читав вечірню газету, зайшла тітка Еллен, тиха, сентиментальна, старенька, немов прибита багатством, і, зітхаючи, завела мову про страждання закоханих.

— Усе це я від нього вже чув, — позіхаючи, відповів Ентоні. — Я йому сказав, що мій поточний рахунок до його послуг. Тоді він почав заперечувати користь грошей. Каже, буцімто гроші йому не допоможуть. Нібито світський етикет не можна зрушити з місця навіть цілій упряжці мільйонерів.

— Ох, Ентоні, — зітхнула тітка Еллен. — Дарма ти надаєш грошам такого значення. Багатство нічого не важить там, де мова йде про справжнє кохання. Кохання усесильне. Якби ж він тільки відкрився раніше! Вона б не змогла відмовити нашому Річардові. А зараз, боюся, вже запізно. У нього не буде часу поговорити з нею. Усе твоє золото не може дати щастя нашому хлопчикові.

Наступного вечора рівно о восьмій тітка Еллен дістала старовинну золоту каблучку з футляра, побитого міллю, і вручила її племінникові.

— Будь сьогодні з нею, Річарде, — попрохала вона. — Твоя мати подарувала мені цю каблучку і сказала, що вона приносить щастя в коханні. Вона наказала мені передати її тобі, коли ти знайдеш свою суджену.

Молодий Рокволл узяв обручку з благоговінням, і спробував надягти її на мізинець. Вона дійшла до другого суглоба й застрягла там. Річард зняв її й поклав до кишені жилета, як властиво всім чоловікам. А потім викликав по телефону кеб[24].

О восьмій тридцять дві він зустрів міс Лентрі в гамірному натовпі на вокзалі.

— Нам не можна затримувати маму та інших, — сказала вона.

— До театру Уоллока, якнайшвидше! — чесно передав кебменові Річард.

Із Сорок другої вулиці вони влетіли на Бродвей і понеслися зоряним шляхом, що веде від м'яких лук Заходу до скелястих схилів Сходу.

Не доїжджаючи до Тридцять четвертої вулиці, Річард швидко підняв віконце й наказав кебменові зупинитися.

— Я впустив каблучку, — вибачився він. — Вона належала моїй матері, і мені було б жаль її втратити. Я не затримаю вас: — я бачив, де вона впала.

Не минуло й хвилини, як він повернувся з каблучкою.

[21] Астори — багата американська родина.

[22] Багамські острови — група островів із тропічним кліматом, придатним для відпочинку та лікування.

[23] Хронос — у давньогрецькій міфології бог часу.

[24] Кеб — один із видів двоколісних транспортних засобів.