Вождь червоношкірих: Оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Два долари, сер, — говорить Клара, й у її голосі одночасно чується і зневага, й алабамська[28] поштивість.

Якось у пошуках кімнати сюди забрела міс Лісон. Вона тягла з собою друкарську машинку, вироблену для того, щоб її все ж тягала особа більш масивна. Міс Лісон була зовсім крихітна, з такими очима й волоссям, що здавалося, ніби вони все ще росли, коли вона сама вже припинила рости, й ніби їм так і кортіло сказати: «Ну, що ж ти задніх пасеш?!»

Місіс Паркер показала їй кабінет і вітальню.

— У цій стінній шафі, — сказала вона, — можна тримати скелет, або ліки, або вугілля…

— Але я не лікар і не стоматолог, — видихнула набурмосившись міс Лісон.

Місіс Паркер окинула її скептичним, сповненим жалощів і насмішки, крижаним поглядом, який завжди був у неї про запас для тих, хто, виявляється, був не лікарем і не стоматологом, і повела її на другий поверх.

— Вісім доларів? — перепитала міс Лісон. — Що ви! Я не мільйонерка. Я всього лише друкарка в конторі. Покажіть мені щось поверхом вище, а ціною нижче.

Почувши стук у двері, містер Скіддер підскочив і розсипав недопалки по всій підлозі.

— Вибачте, містере Скіддере, — з демонічною усмішкою вимовила місіс Паркер, побачивши його зніяковілість. — Я не знала, що ви вдома. Я запросила цю даму помилуватися ламбрекенами.

— Вони навдивовижу чудові, — сказала міс Лісон, посміхаючись так, як уміють посміхатися лише янголи.

Не встигла вона вийти, як містер Скіддер поспіхом почав стирати ґумкою високу чорняву героїню своєї останньої (невиданої) п'єси і вписувати замість неї маленьку й завзяту, з важким блискучим волоссям і рухливим обличчям.

— Анна Хелд ухопиться за цю роль, — сказав містер Скіддер, задерши ноги до ламбрекенів і зникаючи в хмарі диму, схожий на якусь повітряну каракатицю.

Незабаром набатний клич «Кларо!» повідомив усьому світові про стан гаманця міс Лісон. Темна примара схопила її, підняла пекельними сходами й заштовхнула до склепу з тьмяним світлом десь під стелею й пробубоніла грізні таємні слова: «Два долари!»

— Я згодна, — зітхнула міс Лісон, сідаючи на скрипуче залізне ліжко.

Щодня міс Лісон ходила на роботу. Увечері вона приносила оберемки списаних паперів і передруковувала їх на машинці. Інколи вона не мала роботи на вечір, і тоді вона разом із іншими мешканцями будинку сиділа на сходах ґанку. За задумом природи міс Лісон не була призначена для горища. Це була весела дівчина, і в її голові завжди роїлися усілякі чудернацькі фантазії. Якось вона дозволила містерові Скіддеру прочитати їй три акти зі своєї великої (неопублікованої) комедії під назвою «Він не дитя, або Спадкоємець Підземки».

Чоловіча частина будинку завжди помітно жвавішала, коли міс Лісон знаходила вільний час і годинку-дві сиділа на ґанку. Бувало, місіс Лонґнекер, висока блондинка, яка учителювала в міській школі й завжди видавала: «Ну, та й справді!» на все, що їй говорили, сідала на верхню сходинку й презирливо на все пирхала. А міс Дорн, яка в неділю завжди їздила на Коні-Айленд у тир стріляти в качок, що рухаються, і працювала в універмазі, сідала на нижню сходинку й теж презирливо пирхала. Міс Лісон вмощувалася на середній сходинці, й чоловіки притьмом збиралися довкола неї.

Особливо ж містер Скіддер, який відводив їй головну роль у романтичній (нікому не розказаній) особистій драмі з реального життя. І особливо містер Гувер, чоловік сорока п'яти років, товстий, багатий і дурний. І особливо дуже молоденький містер Еванс, який зумисне глухо кашляв, щоб вона благала його кинути палити. Чоловіки визнали в ній «найпотішнішу і найприємнішу істоту», але пирхання на верхній і нижній сходинках було невблаганне.

Благаю вас, зачекаймо, поки Хор[29] підступить до рампи[30] і проллє жалобну сльозу на комплекцію містера Гувера. Сурми, проспівайте про згубний вплив ожиріння, про прокляття повноти, про трагедію огрядності. Якщо витопити романтику з товстуна Фальстафа[31], то її, можливо, виявиться набагато більше, ніж у сухореброму Ромео. Проте коханцеві дозволяється зітхати, але в жодному разі не пихтіти. Талан товстих людей — витанцьовувати в почті Момуса. Марно найвірніше у світі серце б'ється над п'ятдесятидвохдюймовою талією. Геть, Гувере! Гувер, сорока п'яти років, багатий і дурний, міг би полонити Єлену Прекрасну[32]; Гувер, сорока п'яти років, багатий, дурний і товстий — приречений на вічні муки. Тобі, Гувере, ніколи ні на що не можна було розраховувати.

Якось одного літнього вечора, коли мешканці місіс Паркер сиділи на ґанку, міс Лісон підняла очі до небес і зненацька, неголосно засміявшись, вигукнула:

— А онде він, Віллі Джексон! Звідси його теж видно. Усі глянули вгору: хто на вікна хмарочосів, хто — на небо, виглядаючи якогось повітряного корабля, яким керував згаданий Джексон.

— Це он та зірка, — пояснила міс Лісон, показуючи тоненьким пальцем, — не та велика, яка мерехтить, а поряд із нею, та, що світить рівним блакитним сяйвом. Вона щоночі видніється з мого вікна в стелі. Я назвала її Віллі Джексон.

— Ну, та й справді! — сказала міс Лонґнекер. — Я не знала, що ви астроном, міс Лісон.

— О так! — промовила мала звіздярка. — Я нічим не згірш будь-якого астронома знаю, який крій рукава буде восени у моді на Марсі.

— Ну, та й справді! — відповідала міс Лонґнекер. — Зірка, про яку ви щойно говорили, називається Гамма із сузір'я Кассіопеї. Вона належить до зірок другої величини і проходить через меридіан у…

— О, — сказав дуже молоденький містер Еванс, — мені здається, їй більш пасує ім'я Віллі Джексон.

— Саме так, — підтакнув містер Гувер, голосно й презирливо засопівши в бік міс Лонґнекер, — мені здається, міс Лісон має право називати зірки, як їй забажається, і не зважати на всіх тих старовинних астрологів.

— Ну, та й справді, — сказала міс Лонґнекер.

— Цікаво, впаде ця зірка чи ні, — подала голос міс Дорн. — У неділю в тирі від моїх куль упали дев'ять качок і один кролик із десяти.

— Звідси, знизу, він не такий гарний, — сказала міс Лісон. — Ось би вам глянути на нього з моєї кімнати. Уявіть, із колодязя зірки видно навіть удень. А моя кімната вночі — ну просто-таки стовбур вугільної шахти, і Віллі Джексон схожий на велику діамантову шпильку, якою Ніч прикрасила своє кімоно[33].

[28] Алабамська — від Алабама: назва південного штату США.

[29] Xор — у давньогрецькому театрі обов'язковий колективний учасник, збірна дійова особа спектаклю.

[30] Рампа — ряд лами, розташованих на підлозі біля сцени, які використовуються для її освітлення.

[31] Фальстаф — герой п'єси В. Шекспіра.

[32] Єлена Прекрасна — в давньогрецькій міфології найкрасивіша з-поміж жінок.

[33] Кімоно — японський чоловічий і жіночий одяг, подібний до халата.