Вождь червоношкірих: Оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Потім настав час, коли міс Лісон не приносила додому нерозбірливі рукописи для передруку. І вранці, замість того, щоб іти на роботу, вона ходила від однієї контори до іншої, і серце її завмирало від постійних холодних відмов, які їй передавали молоді нахабні конторники. Так було тривалий час.

Якось увечері, в час, коли вона зазвичай приходила після обіду з закусочної, вона важко піднялася на ґанок будинку місіс Паркер. Але цього разу вона поверталася, не пообідавши.

У вестибюлі вона зустріла містера Гувера, і той відразу скористався нагодою. Він запропонував їй руку і серце, нахилившись над нею, як величезний виступ гори. Вона відсахнулася й притулилася до стіни. Він спробував узяти її за руку, але вона підняла руку й слабко вдарила його по щоці. Крок за кроком вона повільно йшла сходами, хапаючись за перила. Вона пройшла повз кімнату містера Скіддера, де він червоним чорнилом вписував у свою (неприйняту) комедію ремарки для Мертл Делорм (міс Лісон), яка мала «піруетом[34] пройтися від лівого краю сцени до місця, де стоїть Граф». Крутими сходами, застеленими доріжкою, вона, нарешті, доповзла до горища й відчинила двері своєї кімнати.

Вона зовсім не мала сили, щоб запалити світло чи роздягтися. Упала на залізне ліжко, і старі пружини навіть не прогнулися під її тендітним тілом. Похована у цьому пеклі, вона підняла важкі повіки й посміхнулася. Тому що у вікно в стелі світив їй спокійним яскравим сяйвом вірний Віллі Джексон. Вона була відрізана від усього світу. Вона занурилася в чорну імлу, і тільки малесенький блідий квадрат обрамляв зірку, яку вона назвала так чудернацько і, на жаль, так безрезультатно. Міс Лонґнекер, мабуть, мала рацію: це все ж таки Гамма із сузір'я Кассіопеї, а ніякий не Віллі Джексон. А проте так не хочеться, щоб це була Гамма.

Вона лежала на спині й двічі спробувала підняти руку. Втретє вона із зусиллями таки піднесла два худих пальці до уст і зі своєї темної ями послала Віллі Джексону повітряний поцілунок. Рука її безсило впала.

— Прощавай, Віллі, — ледь чутно прошепотіла вона. — Ти за тисячу миль звідси і жодного разу навіть не підморгнув. Але ти мені сяяв звідти майже весь час, коли тут була суцільна темрява, правда ж?.. Тисячі тисяч миль… Прощавай, Віллі Джексоне.

О десятій ранку наступного дня темношкіра служниця Клара помітила, що двері міс Лісон зачинені; двері зламали. Не допомогли ні оцет, ні розтирки, ні палене пір'я; хтось побіг викликати швидку допомогу.

Не пізніше ніж слід, із жахливим дзвоном, карета розвернулася перед ґанком, і з неї вискочив спритний молодий медик у білому халаті, готовий діяти, енергійний, упевнений, зі спокійним обличчям, почасти життєрадісним, почасти похмурим.

— Карета до будинку сорок дев'ять, — коротко сказав він. — Що трапилося?

— Ой, так, лікарю, — надулася місіс Паркер, ніби найважливішою справою було її власне занепокоєння через те, що в домі неспокій. — Ми вже все спробували — а вона все не приходить до тями. Це молода жінка, звати міс Елсі, так, така собі Елсі Лісон. Ніколи раніше в моєму домі…

— Яка кімната? — закричав лікар таким страшним голосом, якого місіс Паркер ніколи в житті не чула.

— На горищі. Це…

Імовірно, лікар швидкої допомоги знався на розташуванні горішніх кімнат. Він помчав нагору, перестрибуючи відразу декілька сходинок. Місіс Паркер повільно потяглася за ним, як того й вимагало почуття власної гідності.

На першій площадці вона зустріла лікаря, який уже повертався, несучи на руках астронома. Він зупинився і своїм гострим, як скальпель, язиком різонув декілька слів, не дуже голосно. Місіс Паркер завмерла у незручній позі, як сукня з цупкої тканини, що зіскочила з гачка. Відтоді почуття незручності в її душі й тілі залишилося назавжди. Час від часу занадто допитливі мешканці питали, що ж це їй сказав лікар.

— Краще не питайте, — відповідала вона. — Якщо я вимолю собі прощення за те, що вислухала ті слова, я помру спокійно.

Лікар зі своєю ношею пройшов повз зграю вороння, яке завжди чекає на всіляких цікавих видовищ, але навіть вони, ошелешені, розійшлися, бо вигляд у нього був такий, ніби він ховає найріднішу людину.

Вони помітили, що він не поклав тіло без ознак життя на ноші, підготовлені в кареті, а лише наказав шоферові: «Поганяй якнайшвидше, Вілсоне!»

От і все. Ну як, удалася історія? Наступного дня в ранковій газеті я прочитав у рубриці випадків невеличку замітку, й останні слова її, можливо, допоможуть вам (як вони допомогли мені) розставити всі крапки над «і».

У замітці повідомлялося, що напередодні зі Східної… вулиці, будинок 49, до лікарні Бельв'ю[35] була доставлена молода жінка з ознаками виснаженості на ґрунті голоду. Замітка закінчувалася словами: — «Лікар Вільям Джексон, який надав першу допомогу, стверджує, що хвора видужає».

Приворотне зілля Айки Шонштейна

Аптекарський магазин «Синє світло» знаходився в діловій частині міста — між Багер-стрит і Першою авеню — там, де відстань між ними найменша. «Синє світло» вважає, що фармацевтичний магазин — не те місце, де продають усілякий дріб'язок, парфуми й морозиво з содовою. Якщо ви запитаєте там про болетамівний засіб, вам не запропонують цукерку.

«Синє світло» зневажає сучасне мистецтво фармацевтики, яке намагається зберегти власні сили. Тут вони самі розмочують опій[36], самі фільтрують із нього настоянку й парегорик. Донині тут виготовляють пігулки власноруч за високою рецептурною конторкою на спеціально відведеній для того грифельній дощечці: дозують шпателем, скочують у кругляшки за допомогою великого і вказівного пальців, обдають перепаленою магнезією[37] і вручають вам у круглих картонних коробочках. Аптека розташована на розі, де зграйки веселих скуйовджених дітлахів грають, бігають навздогінці й стають кандидатами на пігулки від кашлю та пом'якшувальні сиропи, які на них чекають у «Синьому світлі».

Айки Шонштейн був у ньому нічним фармацевтом і другом своїх клієнтів. Так уже повелося на Іст-Сайді[38], де серце фармацевтики ще не перетворилося на крижину. Там аптекар, як воно й має бути, — порадник, сповідник і помічник, умілий і доброзичливий наставник, чию ерудицію поважають, чию вищу мудрість глибоко шанують і чиї ліки, часто навіть не торкнувшись до них, викидають на смітник. Тому-то повислий гачком і засідланий окулярами ніс та худюща, зігнута під тягарем знань постать Айки Шонштейна були добре відомі в найближчих околицях «Синього світла», а вчені поради нічного фармацевта високо цінувалися.

Айки мешкав і снідав у місіс Рідл, за два квартали від аптеки. У місіс Рідл була донька, її звали Розі. Скажемо прямо — ви, звичайно ж, і самі здогадалися — Айки боготворив Розі. Її образ настільки увійшов у його помисли як постійний інгредієнт, що вже ніколи не покидав їх; вона була для нього складним екстрактом із усього абсолютно хімічно чистого й затвердженого медициною — у всій фармакопеї[39] не знайшлося б нічого, рівнозначного їй. Але Айки був боязкий: соромливість і нерішучість гальмували і сповільнювали перетворення надій на реальність.

Знаходячись за конторкою, він являв собою істоту вищого ґатунку, яка усвідомлює свої особливі чесноти й ерудицію, проте за межами аптеки це був худий, незугарний, сліпуватий, проклятий усіма шоферами роззява — у мішкуватому костюмі, вимазаному хімікаліями, який пахнув проносним засобом і настоянкою валеріани.

Небажаною домішкою до рожевих мрій Айки Шонштейна був Чанк Мак-Гоуен.

Містер Мак-Гоуен також прагнув піймати на льоту сліпучі посмішки Розі. Але якщо Айки стояв біля задньої межі, то Мак Гоуен ловив їх відразу з ракетки! Та водночас Мак-Гоуен був і другом, і клієнтом Айки й частенько після приємної вечірньої прогулянки вздовж Багері-стрит заходив до «Синього світла», щоб йому помазали йодом подряпину чи ж заліпили пластиром поріз.

Якось увечері Мак-Гоуен зі звичною невимушеністю манер зайшов до аптеки — доладний, гарний з вигляду, спритний, невгамовний, добродушний парубок, — і вмостився на стільці.

— Айки, — звернувся він до фармацевта, коли той приніс ступку, сів навпроти й почав розтирати на порошок смирну, — Розкрий-но вуха ширше. Дай мені такого зілля, яке мені знадобиться.

[34] Пірует — у танцях поворот тіла на кінчиках пальців ніг.

[35] Бельв'ю — букв.: «красивий вигляд».

[36] Опій — затверділий молочний сік із надрізаних маківок, який використовується в невеликих дозах у медицині.

[37] Магнезія — окис магнію, один із лікарських засобів.

[38] Іст-Сайд — один із районів Нью-Йорка.

[39] Фармакопея — офіційний посібник для фармацевтів, у якому містяться описи способів приготування, зберігання і перевірки лікарських засобів тощо.