Дзеркальце, моє дзеркальце: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– Справді? – Я радію, сідаючи в ліжку. – Як тобі здається, з нею все гаразд? Не здається, ніби вона… ну типу… ну знаєш?

– Наскільки я знаю, ні, – каже Аш. – Цей чувак добре зашифрувався, я не можу його вирахувати. Сподіваюся, що сьогодні заряджу телефон Ней і пошукаю, чи є там щось.

– Аш… а що, як Роуз у небезпеці через те, що ми не звертаємося в поліцію?

– Ні, вчора ввечері він написав на тому таємному сайті, що вони ще просто цілуються і тримаються за руку, що він хоче показати їй, яка вона для нього особлива. Він сказав, що ще тиждень такого поводження, і вона їстиме в нього з рук. Він сказав, що тоді і дотисне її. Налаштував посилання на відео, і все таке.

– О Господи. – Затуляю рота руками, гірка кислота підступає до горла. Усе це насправді, усе це відбувається, але відчуття такі, ніби я потрапила в останні п’ятнадцять хвилин фільму жахів і не можу вирватися, а епізод повторюється й повторюється по колу. – О Боже, Аш…

– Слухай, не хвилюйся. – Вона швидко посміхається, і посмішка майже тане, перш ніж я встигаю її помітити. – До того часу я вже його знайду.

– А що ти, до речі, робиш? Ти взагалі спала?

– Я не зможу спокійно спати, поки не закінчу цю справу, – каже вона, дивлячись на мене. – Ну так, притулила голову ненадовго, я ж не хочу злетіти з котушок. Але треба приділити цьому якомога більше часу, якщо я хочу його відслідкувати. Мені потрібна його електронна адреса, хмарне сховище, потрібно все-все-все.

– Ти ж розумієш, що це незаконно?

– Ясна річ. – Ашира підіймає підборіддя. – А ти боїшся порушити закон?

Це виклик. У її темних очах я бачу, що моя відповідь вплине на її думку про мене.

– Ні, – кажу я дуже обережно й помірковано. – Але я боюся, що тебе піймають, а він безкарно втече.

Губи Ашири розпливаються в небезпечну посмішку.

– Цього не станеться, Редлі, – запевняє вона мене. – От ти, ти геніально граєш на барабанах, ти не сумніваєшся, що в тебе добре виходить, ти просто знаєш, хто ти. Так і у мене з оцим усім. Я в цьому профі.

– Знаю, – повертаю їй посмішку. – Я просто намагаюся сказати, що, якщо ми підемо до поліції сьогодні, поговоримо з ними сьогодні, вони знайдуть людей, які можуть усе це зробити й зловити його. Це не обов’язково маємо бути ми. Не обов’язково маєш бути ти.

– Обов’язково, – каже Ашира. – Це маю бути я.

– Що ти маєш?

Поки ми говоримо, Лео підіймається і тре очі руками.

– Це я маю його дістати. Саме я зроблю так, щоб йому було страшно, щоб він почувався як у пастці, не міг контролювати свого життя, не бачив виходу. Я хочу помститися. Мій план безпрограшний. Але щоб він спрацював, мені потрібні ви двоє. Якщо ви з ним не погоджуєтеся, якщо не зможете тримати язика за зубами хоча б кілька днів, тоді нічого не вийде. Але якщо ви повірите мені, якщо дозволите мені зробити свою справу, то ми скоро дізнаємося, хто він, і змусимо покидька за все заплатити. Дорого заплатити. Але для того, щоб усе склалося, треба, щоб Роуз нічого не знала.

– Ти що, знущаєшся з мене? – Лео хитає головою. – Ми не можемо використовувати Роуз як приманку.

– А ми цього й не робимо, ми просто хочемо бути певні, що ця мерзота не закриє лазівок, через які я можу її дістати. Якщо ми його сполохаємо, то саме так він і вчинить або ж утече і з’явиться знову під новим прізвиськом, і скільки тоді дівчат постраждає? Дуже важливо, щоб він не знав, наскільки близько ми підібралися. – Ашира закриває комп’ютер, показуючи серйозність своїх намірів. – Я розумію, вам хочеться поговорити, мені теж. Хочеться піти до Джекі й тата і все їм розповісти. Але поки що не можна. Ми не можемо допустити, щоб він щось про нас дізнався, доки він не буде в нас у руках.

– А не можна розповісти Роуз і пояснити, чому їй не треба нікому розповідати?

– Ні. – Ашира примружує очі на мене. – Дивись, коли тобі здається, що ти в когось закохалася, у когось, хто сказав тобі тримати стосунки в секреті, бо світ їх не схвалить, то ти припускаєш, що тобі розповідатимуть погані речі про цю людину, щоб вас розсварити, так? Якби йшлося про вас із Роуз і хтось сказав тобі, що ти не можеш бачитися з Роуз, що б ти зробила?

– Але мені гидко брехати їй, – кажу я. – Бо зрештою вона про це дізнається, і що тоді? І що, як у нас була можливість уберегти її від чогось дійсно жахливого, а тепер уже пізно?

– Вона ж навіть не говорить із тобою, можливо, ти навіть різниці не помітиш.

– Вона говорить зі мною. – Лео дістає телефон і показує нове повідомлення від Роуз. – Що мені їй сказати?

– Розкажи їй майже всю правду про вчора. Просто не кажи, що там була я і не розповідай, що я з’ясувала.

Лео киває та розблоковує телефон, і коли я бачу, як його рот розпливається в посмішці від її повідомлень, то знову валюся на ліжко.

Усе якесь ненормальне. Якесь небезпечне. Якесь недоладне, ніби пазл, який розібрали і зібрали неправильно. Не знаю, чому я дивуюся. Зрештою, це і є життя.