Дзеркальце, моє дзеркальце: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– Я можу протриматися добу без випивки, – каже вона. – Я не твоя мама.

Дивно, але з її вуст це звучить смішно.

Перед початком фільму Роуз вимикає все світло, окрім маленького нічника, прикрученого на узголів’ї, й кількох ароматичних чайних свічок на поличці над ліжком. Я підкладаю під шию подушку й сідаю на ліжко так, щоб одна нога торкалася підлоги. Коли бабуся ще була жива, вона розповідала мені, що давно, до того як сцени з сексом і оголеним тілом стали в Голлівуді дозволеними, існувало правило, що, навіть коли на екрані була подружня пара, вони завжди хоч однією ногою мали стояти на підлозі, щоб точно не кохатися. І хоча при бажанні однозначно можливо кохатися, навіть торкаючись підлоги однією ногою, так бабуся казала мені. В будь-якому разі, сьогодні я вирішую, що буде безпечніше, якщо я дотримуватимусь цього правила, щоб тримати себе в руках, щоб не сказати нічого, що могло б мене видати, від чого відчуваю шалене щастя й біль жорстоких тортур водночас.

– Твій улюблений. – Роуз гортає фільми в «айТюнз» і надсилає один з них на екран телевізора. «Клуб „Сніданок“».

– Серйозно? – усміхаюся їй. – Він же тобі взагалі не подобається.

– Не те що не подобається, просто люблю дивитися фільми, зняті принаймні за нашої ери, але ти кажеш, що це найкращий молодіжний фільм усіх часів, тож я спробую ще раз, бо хочу вибачитися за те, що була стервом, а це найменше, що я можу зробити.

– Добре, – кажу я, намагаючись не посміхатися на всі зуби бездоганності цього моменту.

– То ти хочеш сказати, що я була стервом?

– Ні, я хочу сказати, що ти була сама на себе не схожа. А я хвилююся за тебе, ти сама знаєш.

– Знаю. – Роуз на мить обіймає мене. – Але все гаразд. Супергаразд. Ніби я нарешті розумію, хто я є. Я стаю жінкою, Редлі.

Я пирскаю колою через ніс. Вона заряджає мені подушкою по голові, і я думаю, можливо, дуже ймовірно, що це перший абсолютно щасливий момент за довгий час. Якби ж можна було сказати «зупинися мить, ти прекрасна», то мені варто було б зробити це саме тепер.

Ми дивимося кіно чи принаймні я спостерігаю, як кадр змінюється кадром, намагаючись зрозуміти, як почуваюся, але намарне.

Моллі Рінґвольд показує свій коронний номер із помадою, Джад Нельсон б’ється з повітрям, і коли починаються титри, Роуз бере мене за руки й тягне в ліжко.

Вона дійсно це робить. Мені не ввижається. Я дивлюся на неї, а вона витягає мене на середину, де на мить застигає, підіймає мою руку й просовує під неї свою голову, кладучи її мені на плече.

Чорт, що це взагали таке?

– Знаєш що, Редлі, – каже вона. – Думаю, ти найкраща людина, яку я знаю.

– Ой, не чеши, – кажу я, радіючи, що вона не бачить, як безглуздо я посміхаюся стелі.

– Але я дійсно так вважаю. – Вона відкидає голову, і я вигинаю шию, щоб глянути на неї. – Ти ніколи мене не зраджуєш, не підводиш. Незважаючи на всі дурниці, які я кажу чи роблю. І це дуже незвичайно для мене. І для тебе в моєму серці є особливе місце, ти знаєш?

Вона перекочується, спираючись підборіддям мені на груди, і моє серце брязкотить і збивається з ритму, і від ваги її тіла моє тіло бульбашиться й вибухає, а від її рук на моєму животі зупиняється дихання. Все це насправді. Я насправді на ліжку Роуз, і вона насправді лежить майже на мені.

– Інколи я засмучуюся, що ти не розумієш, скільки в тобі прекрасного, – каже вона ніжно та м’яко.

Ну, це вже занадто, і я відсуваюся на свій бік ліжка, відкочуючи її на свій, і ми лежимо, витягнувшись на повний зріст обличчям одне до одного. Між нами всього лише кілька сантиметрів, та принаймні так я можу дихати. Так я, можливо, не помру.

– Та нема в мені нічого аж такого прекрасного, – кажу я. – Це просто я.

– Замовкни, – каже Роуз. – У тебе є все: розум, доброта, відданість, ти барабаниш краще за всіх у галактиці, а танцюєш краще за всіх на світі, і мені подобається, як волосся падає тобі на очі й те, що ти щодня носиш ті дурні картаті сорочки… Редлі, є одна річ, яку я поклялася тобі не розповідати, але я не можу нічого від тебе приховувати…

Час сповільнюється і ллється тонкою цівкою, а потім і зовсім зупиняється. Я бачу, як світло відбивається в її глибоких блакитних очах, бачу ніжний пушок на її м’яких щоках, бачу, як вигинається її верхня губа, коли вона говорить, бачу сріблястий шрам зліва від її рота, і в цьому весь Усесвіт, ніби час спливав лише для того, щоб дістатися цього бездоганно прекрасного моменту.

І я не хочу слухати, що вона мені скаже, бо я знаю – сталося щось надзвичайне, якщо Роуз отак ставиться до мене.

Вона теж мене кохає!

Усе так правильно, і я тягнуся до неї, кладу руку їй на талію, щоб нахилитися й поцілувати її. І вже коли я роблю це, я бачу, що очі її розширюються, а плечі напружуються, і я відчуваю, як вона відсувається, але мої губи все ж торкаються її губ, хай лише на частку секунди, але я цілую дівчину, яку кохаю, і поринаю в абсолютне щастя.

А потім вона зникає, і там, де вона була, лишається тільки холодна порожнеча.

Коли я розумію, що сталося, я бачу, як Роуз стоїть і дивиться на мене очима, повними жаху. Час відновлює рух, і тепер він несеться з неймовірною швидкістю.

– Чорт забирай, Редлі, що за хуйня? – питає вона. – Що ти в біса робиш? Чому ти… Я цього не хотіла, що це тобі привиділося? Ну від будь-кого я могла очікувати, але не від тебе… Силувати мене…