Дзеркальце, моє дзеркальце: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

А за спиною стоїть інша я – нещасна дівчина, якою я могла бути. Вона скрізь ходить за мною назирці, мій власний, мій особистий привид.

Уперше я зазираю через плече на відображення, іншій собі у вічі. У неї довге волосся, яке вона щодня випрямляє, губи підфарбовано саме так, як і належить у цьому віці, персиковою помадою, бо це пасує до кольору її шкіри. Вона одна з тих дівчат, які подобаються всім, тому що вона не надто вродлива й не надто гучна, вона ідеальна ліпша подружка, добре вчиться і завжди вчасно виконує домашку. В неї все нормально в школі та все нормально в житті, і якщо хлопці звертають на неї увагу, вона вдає, що схвильована. І, можливо, якщо вона носитиме ті короткі суконьки й ботильйончики на підборах, уже невдовзі в неї з’явиться хлопець, бо хоч вона й руда, але симпатична, з тонкими рисами обличчя й великими зеленими очима. Зовні ця дівчинка саме така, якою і личить бути шістнадцятирічній.

І мама так нею пишається.

Але всередині тій дівчинці хочеться плакати щомиті. Усередині вона кричить і не може виборсатися. Усередині вона розгублена й самотня та втомлена, вона так втомилася вдавати, вдавати когось іншого так боляче, що вона не знає, чи не зупиниться її серце від такого болю.

Поки я приводила свою зовнішність у відповідність до внутрішнього, я не дивилася в дзеркала.

Але тепер я змушую себе подивитися.

Я змушую себе побачити, яка я є: виголені скроні, рудий вибух волосся, пасма якого падають мені на очі. Кутасте обличчя й гарні зелені очі.

Тепер я дивлюся в дзеркало й бачу себе, і нарешті це збігається з тим, яка я всередині.

Я не бачу дивачки, не бачу лесбійки, не бачу натуралки. Не бачу дівчини, яка хоче бути хлопцем.

Я бачу себе. Я та, хто я є, і я не підпадаю під жодну категорію, окрім своєї власної, і кому взагалі яка різниця? Я просто хочу бути собою.

Я думаю про Роуз, про вираз її обличчя. Я відчуваю біль тієї примарної дівчинки, яку я колись так добре знала.

Я дозволила собі закохатися в Роуз. Що збіса кепсько. Але найгірше те, що я випустила це почуття назовні в найнедоречніший момент. Роуз збиралася сказати мені щось важливе, щось значне, а я вирішила, що це все про мене, я підвела її тоді, коли їй був потрібен друг, а не коханець.

Що я в біса накоїла? Чорт. Чорт. Чорт. Що я в біса наробила? А потім я дивлюся собі у вічі, і це допомагає. Це допомагає мені виокремити себе й поспівчувати собі. Я просто зробила, як відчувала. Я проявила кохання, спрагу, бажання. От і все. Це не погано.

Не погано бути справжнім собою. І тривога ненадовго минає, і я відходжу від дзеркала, а натомість дивлюся у вікно своєї спальні на місто, де вогники мільйонів життів мерехтять аж до обрію.

Не слід впадати у відчай через проявлену сміливість, через готовність ризикнути всім заради щирості. Натомість я почуваюся вільною, тому що сьогодні здолала ще одну перепону на шляху до себе, перетнула ще один місток до омріяного життя. І зараз я радію, що зробила це, навіть якщо він згорів у мене за спиною.

Я пишаюся.

Коли я приходжу до лікарні, там уже сидить Аш, і я почуваюся краще, побачивши її, заземляюся. Ніби її присутність – єдине, що може спинити моє невпинне вертіння.

– Ти взагалі буваєш удома? – запитую її, намагаючись поводитись як ні в чому.

Вона розслабляється, притулившись до мене, і я відчуваю теплий дотик її шкіри до моєї.

– Аш, ти могла б дещо для мене зробити? – питаю в неї.

Вона сонно дивиться на мене.

– Що? – питає.

– Можеш підібрати пароль до батькового компа?

– Так, дай мені адресу його електронки, – каже вона.

– Мені подобається, що ти не питаєш навіщо.

– У тебе має бути поважна причина, – позіхає Аш. – Бо я використовую свої вміння лише для добрих справ. Але не тепер, гаразд? Треба трішки поспати.

Я відчуваю вагу її голови на своєму плечі, і дихання її сповільнюється.

– Аш, здається, я запорола все своє життя, – кажу я.

У відповідь вона лише хропе.