Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели: читать начало книги онлайн

Перед вечором Кйоу повернувся до готелю з якимсь особливим виразом на обличчі і зразу ж зачинився в невеличкій комірці, де звичайно проявляв свої знімки.

Згодом він вийшов на балкон, де сидів Уайт. На обличчі Кйоу грала ясна, хижа, зловтішна усмішка.

— Знаєш, що це таке? — запитав він, показуючи наклеєну на картон фотографію розміром 4 на 5.

— Знімок: “Сеньйорита сидить на сонечку”,— ліниво відгукнувся Уайт. — Алітерація — випадкова.

— Не вгадав, — сказав Кйоу, і очі в нього засяяли. — Це не знімок, а постріл. Це коробка динаміту! Золота копальня! Це — підписаний президентом чек на двадцять тисяч доларів — так, сер! — цього разу двадцять тисяч, і не треба псувати картини! І ніяка мистецька етика не стане на перешкоді. Мистецтво! Ех ти, мазій із смердючими тюбиками! Я тебе просто знищив своїм кодаком! Глянь сюди!

Уайт узяв знімок і з протягом свиснув.

— Чорт! — вигукнув він.— У місті вибухне повстання, коли ти покажеш цей знімок. Але як ти зумів зробити його, Біллі?

— Знаєш високий мур навколо президентського саду, за палацом? Я вишукав там собі місцинку, щоб зняти Кораліо з висоти пташиного польоту. Дивлюся — щілинка в стіні, на місці каменя, що випав разом із штукатуркою. Дай, думаю, погляну, як росте капуста у президента. Бачу — ступнів за двадцять від мене — отой самий сер англієць із президентом за столиком. Завалили увесь столик документами й щось ворожать над ними, як два пірати. Гарний куточок вибрали, затишний, тінистий, з пальмами та апельсиновими деревами. У траві, напохваті, відро з шампанським. Ну, гадаю собі, дійшов і до мене ряд створити щось велике в мистецтві. Я приставив апарат до щілинки й натиснув кнопку. А ті хлопці якраз почали тиснути один одному руки — полагодили, мабуть, справу, і воно, як бачиш, так і вийшло на знімку.

Кйоу вбрався в піджак та капелюх.

— Що ти збираєшся робити з цим? — запитав Уайт.

— Я? — ображено озвався Кйоу. — Прив’яжу рожеву стрічку й повішу в себе над ліжком. Ти мене просто дивуєш. Я піду, а ти помізкуй тим часом, який саме пихатий вельможа зажадає купити в мене цей твір мистецтва для своєї приватної колекції, щоб він, бува, не пішов по руках.

Сонце вже червонило верхи кокосових пальм, коли Біллі Кйоу повернувся з Casa Morena. Він відповів кивком на запитливий погляд художника, ліг на ліжко й заклав руки під голову.

— Я бачив його. Він любісінько заплатив гроші. Мене спочатку не пускали в палац. Я сказав, що справа дуже важлива. Еге ж, цей президент із тих, що вміють наживатись; у нього мозок увесь пройнятий бізнесом.

Мені треба було тільки показати здалеку фотографію та призначити ціну. Він тільки посміхнувся, підійшов до сейфа і вийняв гроші. Він так легко поклав на стіл двадцять новісіньких тисячодоларових банкнот, як я поклав би один долар і двадцять п’ять центів. Гарненькі папірці — і так хрустять, як суха трава, коли її палять на ділянці в десять акрів.

— Дай подержати одну, — сказав Уайт, зацікавившись. — Я ще ніколи не бачив тисячодоларової банкноти.

Кйоу відповів не зразу.

— Керрі, — озвався він якось безуважно.— Ти дуже забиваєш собі голову своїм мистецтвом, правда?

— Більше, — признався Уайт, — аніж фінансами своїми й своїх друзів.

— Вчора я думав, що ти ідіот, — спокійно провадив Кйоу. — Та й сьогодні думаю те саме. Але і я, здається, не розумніший за тебе. Мені довелось побувати в бувальцях, Керрі, але я завжди намагався боротися чесно, шукав собі противника, з яким би можна було помірятись і розумом, і капіталом. Але схопити людину за горло, закрутити всі гайки, і щоб у неї не зосталось ніякого виходу, — ні, це не по-людському, така гра мені не підходить. Це зветься... будь воно прокляте, ти розумієш мене! Я відчув щось таке... ну, як ото було з твоїм клятим мистецтвом... і... подер ту фотографію на шматки, склав їх на стос грошей і посунув усе те назад через стіл. “Вибачте, — кажу, — містере Лосада, я, здається, помилився в ціні. Беріть фотографію дурно”. А тепер, Керрі, бери олівець, нам треба дещо підрахувати. Може, вдасться нашкребти з наших капіталів на смажену ковбасу для тебе, коли ти повернешся у свою нью-йоркську нору.

XV. Діккі

Послідовність не в моді на берегах Карібського моря. Події там зміняють одна одну несподівано. Схоже, ніби й Час вішає там щодня свою косу на гілляку апельсинового дерева, щоб відпочити в холодку та викурити цигарку.

Після безуспішного повстання проти президента Лосади країна заспокоїлась і стала знов терпляче зносити зловживання, в яких недавно обвинувачувала його. В Кораліо вчорашні політичні вороги ходили рука в руку, забувши на деякий час усі свої незгоди.

Провал художньої експедиції мало відбився на Кйоу: він, мов кішка, ніколи не падав навзнак. Коливання Фортуни[158] не впливали на його рівну ходу. На обрії ще не розвіявся дим пароплава, на якому Уайт виїхав з Кораліо, а Біллі Кйоу вже знову взявся за недогризок синього олівця. Досить йому було сказати слово Джедді — й торговий дім “Бренніген і компанія” відкривав йому кредит на які завгодно товари. Того самого дня, коли Уайт опинився в Нью-Йорку, Кйоу вирушив з Кораліо слідом за караваном із п’яти мулів, нав’ючених залізним товаром та ножами, прямуючи до похмурих внутрішніх гір. Там племена індіанців намивають золотий пісок із золотоносних струмків, і коли товар приставляють їм на місце, торгівля в Кордільєрах[159] іде жваво й muy bueno[160].

У Кораліо Час підібрав крила й втомно чвалав своєю дрімотною стежкою. Ті, хто найбільше пожвавлював його апатичні години, вже покинули місто. Кленсі вирушив на іспанському паруснику до Колона, щоб там перетнути перешийок, а потім добратись морем до Калао, де нібито йшли бої.

Джедді, чия лагідна й привітна вдача свого часу допомогла йому пом’якшити часті напади нудьги від споживання лотосу, був тепер сім’янин, домонтар. Він почував себе щасливим із своєю яскравою орхідеєю Паулою й ніколи не згадував із жалем про запечатану монограмою таємничу пляшку, секрет якої, тепер уже не цікавий для нього, надійно оберігало море.

Недаремно Морж, найдотепніший еклектик серед усіх тварин, вмістив сургуч якраз посередині своєї програми, серед багатьох інших доречних і втішних номерів.

Етвуд виїхав — добродушно-хитруватий Етвуд із гостинної задньої веранди. Доктор Грегг, цей бородатий вулкан, в якому безнастанно жевріла історія про трепанацію черепа, завжди загрожував неминучим виверженням, і тому його ніяк не можна було віднести до числа тих, хто допомагав; боротися з нудьгою. Мелодія нового консула звучала в лад із сумовитими морськими хвилями та шаленою тропічною рослинністю: акорди Шехерезади або Круглого Столу були чужі його лютні. Гудвін всю увагу віддавав великим проектам, а коли відривався від них, сидів дома, бо вподобав домашнє життя. Отже, й не дивно, що товариське життя в іноземній колонії Кораліо стало таке бідне й нецікаве.

І тоді Діккі Малоні впав із хмар у місто й розважив його нудьгу.

Ніхто не знав, звідки він родом і як опинився у Кораліо. Одного для його побачили в місті, от і все. Потім він запевняв, що приїхав на фруктовому пароплаві “Тор”, але перевірка не виявила прізвища Малоні у відповідних списках пасажирів того пароплава. Цікавість, проте, незабаром згасла. Хіба мало всякої дивовижної риби викидає на берег Карібське море?

Це був моторний, безтурботний, пустотливий хлопець. Привабливі сірі очі, невідпорна усмішка, темне — або дуже запалене сонцем — обличчя та вогненно-руде волосся, таке руде, якого в цій місцевості ще ніколи не бачили. По-іспанськи він розмовляв так само добре, як і по-англійськи, срібла у нього в кишенях було вдосталь, і незабаром він став усюди бажаним гостем. Він мав велику охоту до vino bianco[161], і скоро все місто дізналося, що він сам може випити більше, ніж троє перших-ліпших коралійців. Усі називали його просто Діккі. Всі радісно вітали його при зустрічі, особливо тубільці, у яких його дивовижне руде волосся та простота в поводженні викликали захоплення й заздрість. Куди б ви не пішли, ви неодмінно побачите Діккі або почуєте його добродушний сміх; його завжди оточувала юрба поклонників, що полюбляли його й за добру вдачу, й за біле вино, яким він так охоче всіх частував.

[158] Фортуна — римська богиня щастя, долі, добробуту, успіху (лат. Fortuna).

[159] Кордільєри — гірська система в Північній Америці, що тягнеться вздовж узбережжя Тихого океану.

[160] Muy bueno — дуже добре (іспан.).

[161] Vino bianco — біле вино (іспан.).