Посмертні записки Піквікського клубу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я хотіла б сподіватися, що придасться воно й вашому батькові, — сказала місис Веллер.

— Спасибі, моя люба, — подякував містер Веллер-старший. — А як після цього почуваєш себе ти, моя мила?

— Комедіант! — обурилася місис Веллер.

— Нечестивець! — підтримав її превелебний містер Стігінс.

— Якщо я не матиму кращого світла, ніж ваші місячні промені[40], шановне моє створіння, — сказав старший містер Веллер, — то, дуже можливо, залишуся нічним візником на ввесь той час, як їздитиму. А тепер, місис Веллер, якщо наша ряба кобила постоїть тут іще, то вона ніде не спинятиметься, коли ми будемо повертати додому, і, мабуть, крісло разом із пастирем перелетить через якийнебудь живопліт.

Після такого попередження превелебний містер Стігінс, в явному замішанні, підняв з підлоги свій капелюх та зонтик і запропонував від’їздити негайно; з цим погодилася й місис Веллер. Сем провів їх до дверей вартівні й попрощався як годиться.

— Адью, Семі, — сказав старий джентльмен.

— Що воно за „адью"? — спитав Сем.

— Ну, тоді до побачення.

— Що там ти все вигадуєш! — відповів Сем. — До побачення.

— Семі, — шепнув містер Веллер, обережно озираючись кругом, — привітай від мене хазяїна й перекажи йому, щоб звернувся до мене, коли передумає в тій справі. Ми з столяром знайшли знаменитий план визволити його звідси. Піано, Семі… піано, — додав містер Веллер, вдаривши сина долонею в груди й одступивши від нього на крок.

— Що ти хочеш сказати? — не зрозумів Сем.

— Піано форте, Семі, — пояснив містер Веллер тихо й ще таємничішим голосом. — Він може орендувати його… але воно не буде грати, Семі.

— А що за користь з нього? — спитав Сем.

— Він пошле до мого друга столяра, щоб той забрав його назад, Семі,— відповів містер Веллер. — Тямиш тепер?

— Ні, — одмовив Сем.

— У ньому нема механізму, — прошептав батько. — Він легко вміститься там з капелюхом і з черевиками, а дихатиме через ніжки, які будуть порожні. Заготує собі квитка до Америки. А американський уряд ніколи не видасть його, як дізнається, що в нього є гроші, Семі. І хай твій хазяїн лишається там доки помре місис Бардл або повісять панів Додсона з Фогом, що, по-моєму, Семі, станеться раніше. А тоді нехай повертається та напише книгу про американців. Вона поверне йому всі його витрати і навіть з лишком, якщо він їх добре вишпетить.

План цієї змови містер Веллер виклав хапаючись і пошепки, а тоді, щоб не зменшити разючого враження дальшою розмовою, уклонився і зник.

Сем ледве встиг прибрати звичайного свого вигляду, вельми стурбованого секретним оповіщенням з боку його шановного родича, як до нього підійшов містер Піквік.

— Сем! — сказав цей джентльмен.

— Сер? — озвався містер Веллер.

— Я оце збираюся в прохідку по тюрмі й хотів би, щоб ви були зі мною. А ось назустріч нам іде наш знайомий, Сем, — усміхнувся містер Піквік.

— Який, сер? — спитав містер Веллер. — Розпатланий джентльмен чи той — у самих панчохах.

— Ні те, ні це, — одповів містер Піквік. — Він ваш давній приятель, Сем.

— Мій приятель? — здивувався містер Веллер.

— Ви, я думаю, пригадаєте цього джентльмена або у вас занадто коротка пам'ять, Сем, — запевняв містер Піквік. — Тільки тихо тепер ! Жодного слова, ні звука. Ось він.

Не встиг містер Піквік вимовити останні слова, як вони око-в-око спіткалися з Джінглем, що мав уже не такий жалюгідний вигляд. На ньому був досить ношений костюм, за допомогою містера Піквіка викуплений у лихваря, чиста білизна, і до того ж він підстриг собі волосся. Блідий, схудлий, він ледве переставляв ноги, спираючись на паличку. Видно було, що він багато страждав, жив у злиднях і досі ще не зовсім одужав. Вітаючи містера Піквіка, Джінгл скинув свій капелюх і, видимо, зніяковів та засоромився, впізнавши Сема.

Слідом за ним ішов Джоб Тротер. Йому ні в якому разі не можна було закинути брак відданості та вірності його компаньйонові. Він усе ще був обшарпаний і брудний, але щоки його не западали вже так, як при першій зустрічі з містером Піквіком, небагато днів тому. Уклоняючись нашому старому добрячому другові, він пробурмотів кілька безладних слів подяки, серед яких можна було розібрати натяк на визволення від смерті з голоду.

— Та добре вже, добре, — нетерпляче перебив його містер Піквік, — ідіть пройдіться з Семом. Я хотів би поговорити з вами, містер Джінгл. Чи можете ви обійтися без його руки?

— Звичайно, сер… можу… тільки не дуже хутко… ноги тремтять… голова йде обертом… немов землетрус… дуже…

[40] Гра словами: moonshine — «місячне світло" і "фантазії, дурнячі вигадки".