Посмертні записки Піквікського клубу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Зомліла, — у замішанні промовив Сем. — І що то за знак, що всі панночки зомлівають саме тоді, коли цього не треба ! Слухайте, панно, міс Костопилице, місис Вінкл !

Був це вплив свіжого повітря, чи магічного імени містера Вінкла, чи знайомого голосу містера Веллера— то маловажно. Головне, що міс Арабелла прийшла до пам’яті, підвела голову й томно спитала:

— Хто там і чого вам треба?

— Тихо! — шепнув Сем, перелазячи з груші на мур і скорчившись, щоб займати якомога менше місця. — Це я, міс, тільки я.

— Слуга містера Піквіка? — вгадала Арабелла.

— Він самий, міс, — відповів Сем. — Тут і містер Вінкл. Він зовсім збожеволів з розпачу.

— Ах! — і Арабелла підсунулась ближче до муру.

— Їй-богу, збожеволів, міс, — ствердив Сем. — Він мордувався цілий день. Казав, що як не побачиться з вами перед завтрашнім вечором, то неодмінно втопиться або взагалі вкоротить собі віку.

— О, ні, ні, містер Веллер! — сплеснула руками Арабелла.

— Так воно й є, як я кажу, — запевнив Сем. — Він раб свого слова, міс, і я думаю, виконає обіцянку. Він чув за вас від костопильця в окулярах.

— Від мого брата? — скрикнула Арабелла, здогадавшись, кого так називає Сем.

— Я, власне, не знаю добре, которий з них ваш брат, міс, — відповів Сем. — Той, що брудніший?

— Так, так, — скорила його Арабелла, — далі. Швидше.

— От я й кажу, міс, що містер Вінкл довідався про вас від нього. А мій пан думає, що коли ви не побачитеся з містером Вінклем зараз же, то костопилець дістане в свою голову чимало свинцю, і його мозок не розвиватиметься більше, навіть якби його тримали потім у спирті.

— Чи можна ж відвернути цю жахливу сутичку? — скрикнула Арабелла.

— Вся штука тут в якійсь давній прихильності,— пояснив Сем. — Та найкраще було б, якби ви самі побачилися з ним, міс.

— Як? Де? — скрикнула Арабелла. — Я не маю права сама виходити з дому. Мій брат такий брутальний, його так важко переконати! Я знаю, що мені не треба було б казати вам цього, містер Веллер, але я така нещасна, така нещасна! — і бідолашна Арабелла ревно заплакала. У Сема прокинулись рицарські почуття.

— Може, мені не слід було б втручатись у ваші справи, міс, — із запалом промовив він, — але я хочу сказати, що ладний зробити для вас усе, що ви побажаєте. Хочете, я викину крізь вікно обох цих костопильців або котрогось з них? — І на доказ своїх слів Сем закасав рукави, готовий зараз же стати до роботи.

З якихось, незрозумілих для Сема, причин Арабелла відхилила цю привабливу пропозицію. Деякий час вона вагалась, чи ущасливити їй містера Вінкла побаченням, за яке так зворушливо клопотався Сем. Нарешті, боячись, щоб їхню розмову не перепинила третя особа, люба дівчина поквапилась дати Семові зрозуміти, що, мабуть, буде в садку завтра ввечері, на годину пізніше, ніж сьогодні. Сем зрозумів це дуже добре, а Арабелла обдарувала його найсолодшою усмішкою і зникла, залишивши містера Веллера в стані глибокого захоплення її тілесними та розумовими чарами.

Злізши неушкоджений з муру і не забувши віддати кілька секунд і своїм власним справам з того ж таки департаменту, містер Веллер поспішився до готелю „Чагарник", де його довгочасна відсутність починала вже викликати побоювання.

— Ми повинні бути обережні, — сказав містер Піквік вислухавши Сема, — і не заради нас самих, а в інтересах молодої леді. Ми мусимо бути надзвичайно обачні.

— Ми? — помітно здивувався містер Веллер.

Обурений тоном цього зауваження, містер Піквік спершу розсердився, але зараз же опанував себе і, як завжди добродушно, відповів:

— Ми, сер. Бо й я поїду з вами.

— Ви! — вихопилося в містера Вінкла.

— Я, — лагідно ствердив учений муж. — Погодившися зустрінутися з вами, молода леді зробила цілком природний, але необачний крок. І якщо при вашому побаченні буду присутній я — ваш спільний друг, досить старий, щоб бути вашим батьком, обмова людська ніколи не зніме голосу проти дівчини, — і очі містера Піквіка сяяли чистосердим захватом перед своєю завбачливістю.

Містер Вінкл, зворушений таким доказом делікатної поваги до юної „протеже" свого друга, стиснув Піквіку руку з почуттям вдячності, близький до побожності.

— Ви поїдете, — сказав містер Вінкл.

— Поїду, — відповів містер Піквік. — Сем, приготуйте мені пальто та дорожний шарф і замовте екіпаж на завтрішній вечір. Та нехай він приїде раніше, щоб нам не запізнитися.

Містер Веллер почтиво доторкнувся до свого капелюха й подався готувати потрібне для експедиції.