Посмертні записки Піквікського клубу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вона, імовірно, сказала б значно більше, якби містер Піквік цілком несподівано не зник в наслідок недоречного руху Сема, через який достойний муж упав на землю. Проте, він зараз же підвівся і, попросивши містера Вінкла не баритись, із запалом юнака побіг вартувати. Натхнений його прикладом, містер Вінкл миттю був на гребені муру, затримавшись тільки на секунду, щоб доручити Семові доглядати свого пана.

— Я не спущу його з ока, сер, — запевнив містер Веллер, — можете цілком покластись на мене.

— А де він? Що він робить, Сем? — непокоївся містер Вінкл.

— Нехай бог благословить його старі гетри, — відповів Сем, виглянувши за хвіртку. — Він із своїм потайним ліхтарем стереже завулок. Ніколи за життя не бачив я такої людини. Його душа, напевно, народилася років на двадцять п’ять пізніше, як його тіло.

Та в містера Вінкла не було часу слухати хвалебне слово своєму приятелеві. Він зскочив з муру, кинувся до ніг міс Арабелла й з красномовністю гідною самого містера Піквіка, запевнив, що кохає дівчину.

Раптом містерові Піквіку здалося, що хтось іде завулком, і він прожогом кинувся попередити своїх приятелів про небезпеку. По перших же словах ученого мужа містер Вінкл переліз через мур назад, а міс Арабелла скрикнула й побігла додому.

Карета дожидала, коні відпочили, шлях був накочений, візник — угарному настрої. Раніше, ніж містер Піквік встиг перевести дух, товариство було вже коло готелю „Чагарник".

— Ідіть зараз же до будинку, сер, — сказав Сем, допомагаючи своєму панові висідати з екіпажу. — Після таких вправ не можна лишатись на вільному повітрі. Вибачте, сер, — звернувся він до містера Вінкла, — сподіваюся, все вийшло на добре, сер?

Містер Вінкл стиснув Семові руку й шепнув йому:

— Все гаразд, Сем; все гаразд.

РОЗДІЛ XXIX

Решта часу, приділеного містером Піквіком на перебування в Басі, минула без будьяких вартих уваги пригод. Починалася літня сесія суду. За тиждень по зелених святах наші герої повернулись до Лондона, де містер Піквік, звичайно, у товаристві Сема, спинився в тому ж таки „Джорджі та Яструбі".

Ранком третього після їхнього приїзду дня, саме тоді, як годинники в Сіті вибили по дев’ять ударів кожен зокрема і десь коло дев’ятсот дев’яносто дев’яти всі разом, а Сем дихав чистим повітрям у дворі „Джорджа та Яструба", до готелю під’їхав чудернацький, свіжопофарбований екіпаж, і з нього дуже зграбно сплигнув, передавши віжки кремезному чоловікові, який сидів поруч з ним, чудернацький джентльмен у довгому волохатому пальті, зробленому, здавалось, під пару до екіпажу, як і екіпаж під пару до нього.

Увагу Сема привернуло те, що, коли ця особа висідала, якийсь обшарпаний суб’єкт у коричневому пальті, позбавленому багатьох гудзиків, перейшов з протилежного боку вулиці, де перед тим вештався, і примістився коло воріт готелю. Мавши більше ніж підозру щодо мети візиту джентльмена, Сем випередив його і, раптом повернувшися кругом, став у отворі дверей „Джорджа та Яструба".

— Ну лиш, голубе! — владним тоном сказав чоловік у волохатому пальті, силкуючися разом з тим відштовхнути Сема.

— Ну, сер, в чім справа? — відгукнувся Сем, повертаючи штурхан з складними процентами.

— Тихо, тихо, приятелю! Це вам дурно не минеться, — сказав власник волохатого пальта, підносячи голос і збліднувши. — Сюди, Смоч!

— Що тут у вас сталося? — гаркнув чоловік у коричневому пальті, який під час цього короткого діалогу прослизнув уже до самих дверей.

— Та оцей жевжик грубіянить мені, — сказав джентльмен, знову штовхаючи Сема.

— Ну, ці шутки треба кинути! — рикнув Смоч і собі вліпив Семові доброго бухана.

Останній удар мав якраз ті наслідки, яких сподівався досвідчений Смоч: поки Сем на подяку за люб'язність притискував обшарпанця до одвірка, його принципал прослизнув у двері й попростував до буфетної кімнати. Сем, обмінявшись з містером Смочем кількома промовистими зауваженнями, зараз же наздогнав його.

— Доброго ранку, моє серденько, — удався принципал до молодої буфетниці з ботанібейською невимушеністю і галантністю Нового Південного Валіса[36], — де тут кімната містера Піквіка, моя голубонько?

— Проведіть його нагору, — сказала буфетниця коридорному, навіть поглядом не вшанувавши фертнкуватого джентльмена.

Коридорний побрався сходами вгору. Слідом за ним пішли чоловік у волохатому пальті і Сем, який дорогою, на невимовне вдоволення слуг і інших глядачів, ввесь час робив жести, що мали виявляти його крайнє презирство та ненависть. Містер Смоч, якого мучив важкий кашель, залишився внизу й чекав у коридорі.

Коли ранні відвідувачі зайшли до нього, містер Піквік ще спав. Шум розбудив ученого мужа.

— Принесіть води поголитися, Сем, — сказав зза завіси містер Піквік.

— І голіться зараз же, містер Піквік, — промовив джентльмен у волохатому пальті, відпинаючи завісу над головою вченого мужа. — У мене є наказ заарештувати вас у справі з Бардл. Ось документ від суду. А ось моя візитна картка. Я хотів би, щоб спершу ви заїхали до мене.

Як добрий приятель, ляснувши містера Піквіка по плечу, службовець з канцелярії шерифа кинув свою картку на дошку каміна й видобув з жилетної кишені золоту зубочистку.

— Моє прізвище Нембі, — сказав він, побачивши, як містер Піквік витягає спід подушки окуляри й накладає їх, щоб прочитати картку. — Нембі; а мешкаю я в Бел — Елі, вулиця Колемана.

— Ви квакер[37]? — спитав Сем.

[36] Ботані — Бей і Новий Південний Валіс (в Австралії) — місця, куди за тих часів англійці засилали на каторгу.

[37] Квакери — релігійна секта. Квакери не скидають капелюхів ні перед ким.