Хлопець урешті помічає її. І сказавши щось дівчині, злегка торкається її губ і підходить до піддослідної.
— Не сподівався тебе тут побачити, — посміхається їй, сідаючи навпроти.
— Я тебе не запрошувала присісти, — відводить погляд Тасіта.
— Ти мене колись і у своє життя не запрошувала, — єхидно зауважує він. — Але ж це мене не зупинило.
Офіціантка приносить віскі.
— Чого тобі?
— Чому ти завжди так зі мною розмовляєш?
— Звичка. Завжди здавалося, що якщо я буду ласкавішою, то ти залишишся в моєму житті.
— Не тепер. У мене є дівчина. Вона кохає мене.
— А ти? — швидко запитує піддослідна, зиркнувши на нього з-під лоба.
— Ну… Вона мені подобається, і я не хочу руйнувати наші стосунки. Це вже багато.
Вона мовчки пригублює бокал.
— Як ти? — тихо запитує він.
— Вже краще. Багато малюю. Мало п’ю.
— Я бачу.
— Часом можу розслабитися.
— Як твій хлопець?
— Подорожує. Виступає в клубах і на вулицях, — уже спокійніше відповідає Тася.
— А ти?
— Що я?
— Кохаєш його?
— Це тебе не стосується, — одразу наїжачується.
Вален розводить руками й сміється.
— Ет, абсолютно дружнє запитання. Але вже нехай. Піду до Анки. — Він підводиться. — От! Тільки хотів сказати про те, що ти завжди думала про себе…
Тасіта запитально здіймає брови.
— Що ти не та дівчина, якій дарують квіти, про яку мріють і заради якої здійснюють подвиги. Я просто хотів сказати, що ти саме така. Звичайна дівчина не здатна так збурити чоловіче серце. Та, яку легко вкласти в ліжко. Яка закохається в тебе після першого ж компліменту. Тебе ж потрібно завойовувати. Брати приступом, як фортецю, щоб здобути твоє серце. Саме такі дівчата збурюють чоловічу уяву й торкаються наших сердець.
Устає.
— Валене! — гукає йому Тасіта. Він озирається. — Я ніколи не зможу забути чоловіка, який кохав мене так, що розбудив у мені любов. Для кого я була цілим світом, не будучи ним навіть для себе. Я все пам’ятаю. І ти в моєму серці. Але вже у спогадах.
Він обертається, болісно скрививши лице.
— Зустріч із тобою завжди буде для мене стресом.