Бу-Ба-Бу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– Він досить примітивний, але йому багато дано від природи...

– Він погано скінчить...

– Його колись притягнуть до суду...

– І повісять за «ядениє человеческаго мяса»...

– Ходімо його розбудимо, – підсумував Хомський.

ПАВЛО МАЦАПУРА, ЗЛОЧИНЕЦЬ

ПАСТУХ ПУСТАЙ, ПОЕТ, БАРОНСЬКИЙ СИН

КОЗАК ЯМАЙКА

По цих словах на столі зашкварчали пляцки.

– О, пляцки – то божественне їдло! – втішився Немирич. – Прошу шість порцій з грибовим соусом!

САМІЙЛО НЕМИРИЧ, АВАНТУРНИК, ПОСАДЖЕНИЙ ЗА ГВАЛТ У ВЕЖУ, САМОМУ СОБІ

ДЕЯКІ МАГІЧНІ ОКАЗІЇ: Суцільний тріллер

З боку колишньої вулиці Сакраменток сунула грандіозна процесія перебиранців, очолювана кількома функціонерами з оргкомітетівськими пов'язками і мегафонами в руках. Вийшовши безпосередньо на Ринок, процесія розсипалась на кілька потоків, і от уже вони йдуть повз вас, б'ючи в барабани й тулумбаси, сурмлячи в сурми й ріжки, граючи на арфах та гуслах, на струнах та флейтах, на цимбалах дзвінких та цимбалах гучних, їх ціле море – в масках і з розмальованими фізіями, їх безліч!

То були Ангели Божі, Цигани, Маври, Козаки, Ведмеді, Спудеї, Чорти, Відьми, Русалки, Пророки, Отці Василіяни в чорному, Жиди, Пігмеї, Улани, Повії, Легіонери, Пастушки, Ягнята, Каліки, Божевільні, Прокажені, Паралітики на Роздорожжу, Вбивці, Розбишаки, Турки, Індуси, Січові Стрільці, Волоцюги, Кобзарі, Металісти, Самураї, Дармограї, Сердюки, Олійники, Мамелюки, Яничари, Манкурти, Ветерани, Афганці, Багатодітні Сім'ї, Сарацини, Євреї, Негри, Патриції в тогах, Хвойди, Писарі, Брехуни з висолопленими язиками, Дебіли, Козаки-Запорожці, Піхотинці, Музики, Магометани, Маланки, Маланці, Діптянки, Блудниці, Гуцули, Троянці, Сармати, Етруски, Хіппі, Сліпці, Трембітарі, Фіндюрки, Святі з картонними німбами, Гетьмани, Ченці, Панки, Клошари, Цьохлі, Трубадури, Різники, Юристи, Хапуги, Пияки, Лікарі, Ледарі, Араби, Кацапи, Опришки, Отці Домінікани в білому, Шльондри, Герої, Пиворізи, Мочиморди, Салоїди, Дуболоми, Голодранці, Сажотруси, Козолупи, Менестрелі, Недоріки, Проститутки – а всіх інших перелічити просто неможливо, бо були там ще Горили, Генерали, Гавіали, Павіани, Павликіяни, Данайці, Ахейці, Нанайці, Німфи, Нівхи, Ассірійці, Арнаути, Торбохвати, Лірники, Шинкарі, Македонці, Броварі, Анахорети, Пупорізки, Лесбіянки, Гноми, Мавки, Мавпи, Лилики, Чорні Коти, Грудні Жаби, Алхіміки, Шльохи, Профури, Татари, Українці, Бубабісти...

І тоді, як на чортопільській ратуші вибило дванадцяту, все почалося...

ЦИРК «ВАГАБУНДО» I, II

Додаток № І. СЕАНС ІЛЮЗІОНІСТА

Додаток № 2. ШАБЛЕКОВТАЧ

ВЕЧІРКА З МОНСТРАМИ

Вони стояли перед невимовно старим будинком, який чимось нагадував мініатюрну фортецю, і, якби Юрко трохи краще знав Чортопіль, то він здогадався би, що то – знаменита Вілла з Грифонами, до якої щодня приводять юрми туристів. Але Юрко цього не знав і тому сміливо постукав у двері.

Їм відчинив слуга в лівреї з позументом і з настільки тупим виразом на обличчі, що відразу хотілося заїхати йому поміж брови. Це бажання посилювалося для Немирича ще й тим, що зовні слуга дуже нагадував йому якогось надзвичайно відповідального працівника, тільки от кого саме, зорієнтуватися не міг. Слуга повів їх нагору дерев'яними сходами, попередньо прийнявши від доктора відеокамеру і поклавши її в якусь нішу. Сходи, та й весь будинок освітлювалися лише свічками, яких була неймовірна безліч. Згори долинала якась солодка музика на тлі негучних і люб'язних розмов.

Між першим і другим поверхами був майданчик, на який виходили непробивного вигляду двері з лев'ячою мордякою замість ручки. Слуга натиснув на бульку левового носа, і двері прочинилися.

– Пане Немирич, – звернувся доктор. – Прошу зайти до гардеробної і вибрати для себе відповідне убрання. Ви маєте вигляд недостатньо прийнятний для гостини. Я зачекаю тут.

Юрко зайшов до кімнати з шафами і дзеркалами, сподіваючись цілком доречного в такій ситуації ножа у спину, але все закінчилося добре. В шафах було повно чоловічого одягу, ретельно розподіленого по вішаках, щоправда, зовсім однакового: чорний фрак і чорні штани, камізелька, біла сорочка, метелик, унизу під кожним вішаком – гостроносі лаковані мешти, Різнилися ці речі тільки розмірами. Юрко почав квапливо переодягатися, озираючись на прочинені двері і дзеркало поряд із ними, в якому бачив себе в самих лише трусах і від того здавався собі ще беззахиснішим. Але піднайти відповідне вбрання виявилося не так легко. Якщо пасував фрак, то не годилися штани або тріщала по швах сорочка чи навпаки. Час минав, і Юрко перебрав уже, здавалося, половину гардеробу, а так і не знайшов відповідної собі вдяганки. Він починав нервувати і вже придивлявся, чи немає в цій кімнатчині якого-небудь вікна, аби через нього дати драла, розв'язавши таким чином цю дурнувату проблему, але тут зауважив на одному з вішаків комплект з невеличким, пришпиленим аграфкою до вилоги фрака, папірцем, на якому прочитав: «Для пана Ю. Немирича». Одяг виявився як на нього шитий, навіть знайдені під вішаком «лакерки» ніде не тиснули, і ще за кілька хвилин Юрко побачив себе з різних боків у дзеркалах таким, як не бачив ще ніколи, відколи народився.

– Ви одягалися трохи задовго, – З легким докором сказав Попель. – Я мусив відпустити слугу. Він дуже змучився сьогодні. Хай собі трохи відпочине.

– Він тут постійно працює? – спитав Юрко, як тільки вони знову ступили на сходи і рушили догори.

– Взагалі ні. Він є перший секретар райкому. Але ми його попросили, – прояснив ситуацію доктор.

На другому поверсі двері виявилися значно масивнішими і вищими, але діло спрощувалося тим, що вони були відчинені навстіж, і Немирич, супроводжуваний доктором, переступив поріг величезного, залитого свічковим палахкотінням покою. Тут і там покоєм походжали бездоганно виховані чоловіки й жінки у вечірніх строях. Безшелесні слуги, одягнені так само, як і той перший, у лівреї з позументами, ненав'язливо розносили шампанське та оранжаду на позолочених округлих тацях. У далині покою Немирич побачив квартет музикантів у довгополих каптанах і мудрованих перуках, котрий з невеличкого подіуму виконував щемку сонату для віоли да ґамба, віоли д'амур, флейти і чембало.

– Скарлатті, – упізнав мелодію Немирич.

– Кореллі, – виправив його доктор Попель. – Але менше з тим.