Бу-Ба-Бу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– Так довго не живуть, – сказав Немирич.

– Прошу? – перепитала Амальтея.

– Я кажу, що всі вони вже давно мали би повмирати, – пояснив свою думку Немирич.

– Це не зовсім чемно з вашого боку, пане Немирич, – захихотіла Амальтея, нітрохи не намагаючись приховати свої передні зубки.

– І ти так само, моя рибонько, – сказав Юрко і грайливо провів рукою їй по сідниці, але не отримав практично ніякого задоволення. «Не такі вже вони й приємні на дотик, ці її форми», – подумав він і ще раз заглянув у декольте, але все наче було на місці.

– Мене ще ніхто не називав «рибонька», – зашарілася ледь-ледь панна Амальтея. – Ви такий ніжний, пане Немирич.

– Значить, вільної кімнати тут нема? – рішуче спитав її Юрко.

– Генрі Перселл. Сарабанда, – оголосив музикант.

Почався повільний танець. До Амальтеї підкотився якийсь дженджик на комариних ногах і запросив її. Пари – а було їх десь так чотири – рухалися маєстатично, сходилися й розходилися, кружляли довкола власних осей, робили по два кроки вбік, тоді навзаєм поверталися спинами і знову починали все від початку. Штука полягала тільки в тому, аби пам'ятати всю послідовність не надто складних па.

«Я б теж так міг», – подумав Юрко, який вже починав нудьгувати на цьому зборищі чортопільських снобів. Але саме вчасно біля нього з'явився Попель.

– У сусідньому покої зараз почнеться гра. Чи граєте в карти, пане Немирич? – поцікавився він.

– Колись я був чемпіоном факультету у преферансі, – пихато відповів Юрко.

– То прошу йти за мною.

Досить виклично пройшовши поміж танцюючими і пославши Амальтеї повітряний цілунок, Немирич націлився слідом за швейцарцем до сусіднього покою.

Там було приблизно стільки ж свічок, скільки і в попередньому, але він був цілком порожній, тільки на середині стояв монументальний стіл під зеленим сукном, за яким уже дожидалося троє партнерів: авіатор дель Кампо, Натан Гозендуфт і комендант цісарсько-королівської поліції фон Зайонц. Підійшовши до столу, Юрко виструнчився і, по-військовому скинувши головою, назвався:

– Дель Немирич.

Авіатор явно скипів, почувши таке поєднання, але втримав себе в руках, тільки лиховісно блимнув на Юрка своїми чорними очима.

– Прошу сідати, пане Немирич, – тлусто заговорив череватий фон Зайонц. – Я чув, ви добре граєте в преферанс?

– Я відпочиваю тільки на кавказьких курортах, – відповів Немирич.

– Тоді ви гідний партнер, – поблажливо муркнув фон Зайонц.

Попель, який досі мовчки стояв над столом, витягнув з кишені новісіньку колоду і, побажавши приємної забави, знову кудись вийшов.

За кілька хвилин почалася гра, в якій Юркові відразу перестало таланити. Він не міг розіграти навіть найпростішої комбінації, отримуючи постійно або «без одної», або «без двох», або безнадійно вістуючи.

При цьому йому увесь час здавалося, що фон Зайонц дуже майстерно шахрує – чомусь саме в нього завше виявлялася та карта, якої так бракувало Юркові.

– Наш поет, здається, саме зараз в своїй голові компонує чергову поемку, – вколов Юрка дель Кампо. – Ви граєте дуже неуважно, пане Немирич.

– Мені заважає зосередитися запах солярки, кий струмує від вас, пане пілоте, – парирував Немирич і дуже пошкодував, що поруч не було Амальтеї, бо авіатор мало не всрався зі злості.

– Панове, не варто псувати один другому настрій, – благодушно сказав фон Зайонц, пишучи собі чергові очки в «пулю».

Гозендуфт мовчав, відбиваючи пальцями по столі якусь єврейську мелодію.

Юрко входив в азарт, але гра не йшла. До того ж тут було прийнято говорити про сторонні речі, які гри цілком не стосувалися, і це заважало.

– Як вам, панове, останні події в Боснії? Чи не здається вам, що німецькі міністри хочуть вийти чистими з досить делікатної евентуальної ситуації? – запитував фон Зайонц.

– Вони мають на те всі підстави, – заперечував йому дель Кампо.