У Києва – твоє обличчя
Хороша моя! Про кохання й надалі – ні слова.
МІЙ ХРЕСТ
ЛОЛІТА
РОБЕРТ ФОЛКОН СКОТТ
В РАЙОННОМУ АВТОБУСІ
– Молодьож!.. Не має совісті! По ногах старій товчеться!!
Я в районному автобусі, як у Ноєвім ковчезі. Шофер, наче Каліостро, глипнув знаюче і гостро, – половинкою білета ощасливлює поета. А на склі в його кабіні – Мерлін Монро в бікіні. (Двадцять років як померла, а мужчин хвилює, нехороша така...)
Гамір, наче на базарі, Тварі всякої по парі: гуси, кролики і бройлери, і два колеса до ровера.
Провінційна Маргарита спокушає так відкрито. Ти ж нічого їй не зробиш. Це ж не човен, а – автобус.
Ось ми з нею груди в груди. Люди ми чи вже ж не люди?! А водій у ту ж хвилинку: «Станьте, – каже, – гражданє, ялинкою». І на мене звідусюди без ніяких без підстав:
– Стань ялинкою, будь ласка, а бодай ти дубом став!
Але за плечима в неї я очима відшукав синій томик «С. Есенин» в старшокласниці в руках. І раптового прозріння обпекло мене тавро: ну чому цього Сергія так читає мій народ? Поетичні феномени догоряють як зоря. Фе на тебе, фе на мене, зараз ти, а завтра я. Поетичні супермени, кричимо до хрипоти, а що «все мы в мире тленны», не сказав ні я, ні ти...
Я зійшов на півдорозі і поплівся навмання. Може, стріну по дорозі десь рожевого коня...[17]
КОЛІЗЕЙ
ВІТРИЛЬНИК
«О-ля-ля! – сказав Артюр Рембо,
ДО ФРАНЦУЗЬКОГО ШАНСОНЬЄ
БАГАТООБІЦЯЮЧА ПІСЕНЬКА
Де б ти хто б ти коли б ти яким би ти досі не був
ТРАВНЕВА БАЛАДА
СУМНІВ
ПІСЕНЬКА ДЛЯ ДРУГА
СОН
ЧУМАК ХОКАЙДО
ТІНЬ ВЕЛИКОГО КЛАСИКА
ПІСЕНЬКА ПРО ПАНА ВАСИЛЯ
5 000 000 ковтають ранкові бульйони,
ТРИ ПІСЕНЬКИ АМЕРИКАНСЬКОГО СОЛДАТА
МАЛЕНЬКА П'ЄСА ПРО ЗРАДУ ДЛЯ ОДНІЄЇ АКТРИСИ
[17] Образ рожевого коня присутній у вірші Сергія Єсеніна «Не жалею, не зову, не плачу» (1921). – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).