Засвіти: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Отак воно усе життя везе мені: якщо п’ють, то мене минають, а якщо б’ють, то з мене починають,— видавлює з себе Потап і замовкає.

— Він, паніматко, коло фортеці зустрів шинкарку-односелку, то й зважте,— встряв у розмову третій недужий охрипливо.

— Чи не тебе,— прискалив Архип гострий світець ока на новачка, що нагадав про шинкарку,— Омельку, я торік у Києві здибав?..

— Ні, я там не був.

— Я також не був, то мені лише здалося. А ти, Мироне, бачу, і ошатитися уже встиг тут?!

— Не дивуйся, брате, довелося позичити в татарина...

— А свій же саєтовий куди заподів?

— Пропив перед приступом,— ніяково пригадує Мирон.— Та що про нього жаліти?

А в протилежному кутку, як пні, глухі від вибухів, два гармаші вели свою розмову:

— Ти про що, Ониську? — запитував сидячий, нахилившись до лежачого.

— Та не так і близько... З шість верстов, буде, може...— відказував Онисько.

— Що правда, то правда, брате,— викапаний Іуда Іскаріот...

— Молодим я справлявся до обіду, бувало, а тепер... зась...

— Та не Стась він, а Томаш...

— Дома ж, дома ж, а де ж би ще? — зітхає лежачий.

— ...А той, моложавий у вас, циганкуватий старшина-лівша, хто ж буде? — хрипливо гомонять донець і січовик у кутку.

— Що з вашим Разею побратався ото?..

— Ну да! Що сказ в очах!..

— Сірко... Полковник січовий тепер. Він і правша незгірший!..

— Не дай, боже, з отаким і в сні зустрітися,— шепче донець.— Бачив його і на приступі, і вже в фортечнім дворі... Шаткував, мов капусту, їх! Щось скажене, прости, боже, в нім! Навпіл одним помахом шаблюки рубав турків! Навпіл!;.

— Такий він і є... На Запорогах вже давно ніхто з ним не стає ні у герць, ні на боріння!..

Отакі ж двоє під вікном, лежачи очі в очі на кулаках, тихо ведуть щось своє:

— У вас все-таки гетьмани, чував, по-божому козака поцінюють...— це донець.— А в нас не круг уже, а відкуп якийсь став...

— Всяке і в нас буває...

Стара Марія обводить поглядом раптово повеселілих від отих розмов хворих і диву дається: де береться сила в оцих козаків при отакій біді на жарти? Адже в Архипа пробитий живіт і переломлена нога! Адже Потап з розбитим черепом!.. «Ісус їм помагає, видно, за аллаха більше. Бо звідки ж те?..— відчуваючи на совісті гріховність, роздумує вона.— В Мирона ж тричі розрубані плечі, а навіть стогону не почула!» Захоплена отією витримкою, вона поправляє подушки їм в узголів’ях і, роздавши тихо накази дівчатам, вертається знову до Артема.

Бентежить, турбує її цей слабий своїм пекельним жаром, довгою непритомністю, жадібним диханням, якому і перепочинку, здається, не буде, як і нахваляння отого чербанджі-полковника. Помітивши раптом сіянець поту у хворого на лобі і обмацавши кидання жили на шиї, вона так зраділа, що з вдячності раптово склала долоні над самим чолом і тут же віддано прошепотіла молитву: «О аллах, бугюн гелен — бутюн гітсун!.. Прийшле нині — нехай і геть піде!.. Вій опахалом, Мокринко, йому і капай шербет на уста!.. Прийде до тями, то напій конче,— проворно зводиться вона з колін, ніби гору зваливши з пліч, і йде геть, щоб в самотині десь віддячитись богові.— Нема бога, крім бога, і Магомет його пророк,— чути, як шепче вона, виходячи з зали.— Бісміллах!.. Ресул аллах... пророк бога!»

— Паніматко Маріє! — гукає її котрийсь навздогін уже в порозі.— А коли ж про Магомета та Коран розповісте, як обіцяли?..

— Розповім, шегіте мій, неодмінно! — кидає вона назад завчену зичливу посмішку і проворно йде далі.

45.

Два літа минуло вже, як січовики відбили разом із донцями у турків Азов, і за ті два літа встигли збрататися неабияк. Радіти б з того, так горе ж, що сидять вони тут як припнуті, а задумів своїх ніяких здійснити не можуть, хоч мають отепер доста і морського посудиння та начиння, і охочекомонників різних, і бажання піти та погуляти. А не можуть все через отих всевладних і всесильних, бо король польський по домові з султаном за оце захоплення твердині і напад на Високий Поріг грозиться січовикам, ба навіть реєстровикам і їхнім родинам палями та шибеницями, а двір московський — донцям і їхнім родинам коли не відмовою в присилці хліба, то плахою та колесуванням.