Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Редпенні, спантеличений, виходить.

М-с Дюбеда (встаючи). Тільки одну ще хвилиночку, докторе, перш ніж, вийти.

Ріджон. Сідайте. То все пусте.

М-с Дюбеда. Але ж хворий... Тут говорили, що він помирає.

Ріджон. О, тим часом він уже помер! Та ви не турбуйтесь. Сідайте.

М-с Дюбеда (сідає, приголомшена). О, вас уже це не вражає. На ваших очах люди щодня помирають.

Ріджон (ласкаво). Це пусте. Нічого цього нема. Я звелів йому ввійти й сказати так. Я гадав, що мені доведеться вас спекатись таким чином.

М-с Дюбеда (вражена таким лукавством). О!

Ріджон (перебиваючи її). Не дивіться так приголомшено — ніхто не помирає!

М-с Дюбеда. Але мій чоловік...

Ріджон (схаменувшись). Ах, так! Я й забув про вашого чоловіка, місіс Дюбеда, ви просите мене про дуже серйозні справи!

М-с Дюбеда. Я прошу вас порятувати життя великій людині.

Ріджон. Ви просите мене вбити іншу людину ради її порятунку; бо, напевне, взявши нового хворого, я мушу одного із старих хворих віддати на звичайне лікування. Гаразд! Я не зрікаюся й цього. Але перед тим я маю ось що зробити; я піду на такий вчинок, коли ви переконаєте мене, що його життя значніше за сіреньке життя, яке я тепер пильную. Та спочатку ви мусите мене переконати.

М-с Дюбеда. Він написав ці етюди; і вони не з кращих — вони далекі від його ж найкращих; справді, найкращих я не принесла з собою: мало кому вони подобаються. Йому тільки двадцять три роки: перед ним ціле життя. Ви дозволите мені привести його до вас? Ви погодились би поговорити з ним? Може, ви й самі тоді переконаєтесь?

Ріджон. А в нього досить сил, щоб приїхати пообідати в ресторані «Зірка та Підв’язка» в Річмонді?

М-с Дюбеда. О, так! Але для чого?

Ріджон. Я вам скажу. Я запрошую всіх своїх старих друзів на обід, щоб відсвяткувати своє лицарство — мабуть же, ви про це читали в газетах?

М-с Дюбеда. А так, так. Тим-то я й удалась саме до вас.

Ріджон. Це буде лікарський обід. Повинен бути обід нежонатих. Я — нежонатий. Отже, коли б ви погодились взяти на себе обов’язки господині й привести свого чоловіка, ми зустрілися б з ним; він стрівся б також де з ким з найвидатніших осіб моєї професії: сер Патрік Куллен, сер Ралф Блумфілд Боннінґтон, Кутлер Валпол та інші. Я поговорю про вашого чоловіка з товаришами; від того, яке він справить на нас враження, залежатиме наше розв’язання його долі. Згодні?

М-с Дюбеда. Так, звісно, я прийду. О, дякую вам, дуже дякую! А чи могла б я принести дещо з його етюдів — справді гарних етюдів?

Ріджон. А так. Про те, коли саме буде обід, я дам вам знати завтра вранці. Лишіть мені свою адресу.

М-с Дюбеда. Тисячу разів вдячна вам. Ви зробили мене просто щасливою. Я певна, що ви будете зачаровані ним і полюбите його. Ось моя адреса. (Подає йому свою карточку).

Ріджон. Дякую вам! (Дзвонить).

М-с Дюбеда (засмучено). Може б я... е... я хотіла б... (Вона червоніє й спиняється зніяковіла).

Ріджон. У чому річ?

М-с Дюбеда. Вам платня за пораду?

Ріджон. О, я й забув про це. Ну, ми замовимо, щоб за ввесь курс, включаючи й лікування, написали з вас дуже гарну картину.

М-с Дюбеда. Ви дуже великодушний. Дякую вам. Я знаю, що ви його вилікуєте. Бувайте здорові!

Ріджон. Ми вилікуємо його. Бувайте здорові. (Тиснуть руки). Між іншим, ви ж знаєте, що туберкульоз заразний. Я сподіваюсь, ви дотримуєтесь запобіжних заходів.

М-с Дюбеда. Я ледве й не забула. До нас ставляться в готелях, мов до прокажених.