Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Б. Боннінґтон (неприємно вражений). Але, мій любий Бленкінсопе, ви ж завжди доволі гаряче цікавились наукою.

Бленкінсоп. Ах, чим я тільки не цікавився. Я мав два чи три пристойні костюми й фланелеві сорочки, в яких вирушав щонеділі на річку. А гляньте на мене тепер: це в мене найкращий костюм, і я мушу в ньому ходити до Різдва. Що ж я можу зробити? Я не відкривав жодної книжки, відколи дістав права лікаря. Спочатку я читав медичні часописи; але ви знаєте, як швидко людина забуває це; опріч того, я не міг і діставати їх; та вони кінець кінцем тільки комерційні часописи, сповнені всяких реклам. Усю свою науку я забув, і яка мені користь за нею ганятись! Але я маю великий досвід, клінічний досвід; а досвід біля ліжка хворого хіба не головніша справа у всьому цьому?

Б. Боннінґтон. Безперечно, і завжди, коли тільки, зважте, володієте вправно науковою методою, щоб робити висновки із своїх спостережень біля ліжка хворого. Простий досвід сам собою нічого не важить. Коли я візьму свого собаку до ліжка хворого, то він спостерігатиме те, що й я. Але з цього він нічого для себе не взнає. А чому? Тому, що він не знає наукової методи.

Валпол. Мені чудно слухати, як ви — лікарі, вчений і практик, розмовляєте про клінічний досвід, що ви бачите біля ліжка хворого. Ну, а що може бути зовні у хворого, опріч, може статись, шкірних хвороб? Що вам потрібно, то це — щодня спостерігати людське нутро; але це ви можете здійснити тільки на операційному столі. Я знаю, про що кажу. Я працюю як хірург та консультант протягом двадцяти років; і все ж я не знав ніколи, щоб лікар-практик поставив будь-коли правильний діагноз. Дайте їм найпростіший випадок, і вони винайдуть пістряк, артрит, апендицит і всіляких «ітів», коли справді досвідчений хірург може знайти в цьому звичайнісінький випадок — кровоотруєння.

Бленкінсоп. Ах, як легко вам говорити про це, панове; а щоб ви сказали, якби побували в моїй шкурі? Не кажучи вже про робітничі клуби, всі мої пацієнти — урядовці та торговий люд. А вони не сміють бути хворі: вони на те не мають змоги. І коли вони звалюються, що я можу зробити для них? Ви можете посилати своїх пацієнтів до С.-Моріцу чи Єгипту, чи радити їм їздити верхи або автомобілем, чи споживати драглі з шампанським, чи цілковито змінити своє життя й спочивати цілих шість місяців. Я ж можу з таким же успіхом радити своїм пацієнтам відкраяти скибку місяця. А найгірше з усього, що я й сам надто бідний, щоб підтримувати своє здоров’я й цим добре впливати на пацієнтів. У мене самого зіпсуте травлення, і через те я так зле й виглядаю. Як я можу викликати в них довіру до себе? (Він сідає безпомічно на канапу).

Ріджон (збентежено). Не треба, Бленкінсопе: це надто боляче слухати. Найстрашніша в світі річ — хворий лікар.

Валпол. Так, заприсягаюсь: це нагадує лису людину, що намагається продавати ліки для зміцнення волосся. Дякувати Богові, я хірург.

Б. Боннінґтон (сяючи). Я ніколи не був хворий. Ніколи жодного дня за все життя не хворів. Через те мої пацієнти й симпатизують мені.

Валпол (зацікавлено). Що, ви ніколи не були хворий?

Б. Боннінґтон. Ніколи.

Валпол. Це цікаво. Я певний, що у вас нема червевидого паростка. Коли ви почуватимете себе не гаразд, мені дуже хотілось би оглянути вас.

Б. Боннінґтон. Дякую вам, мій любий товаришу; але саме тепер я надто зайнятий.

Ріджон. Я щойно розповідав, коли ви, Бленкінсопе, ввійшли, що й сам я перевтомився.

Бленкінсоп. Ну, а мені здається зухвальством — приписувати ліки таким людям, як ви; проте я маю великий досвід. І коли дозволите, я порадив би вам приймати щодня по фунту слив за півгодини до сніданку, і я певний, що вам від того покращає. Вони дуже дешеві.

Ріджон. Що ви скажете на це, Боннінґтоне?

Б. Боннінґтон (поблажливо). Дуже розумно, Бленкінсопе, дуже розумно, справді. Мені дуже приємно бачити, що ви не визнаєте аптечних ліків.

Сер Патрік (щось бурчить).

Б. Боннінґтон (лукаво). Ага! Га-га! Хіба я не чую, що там з крісла біля каміна бурчить стара школа, боронячи свої аптечні ліки? Ах, повірте мені, Педді, що світ був би здоровіший, коли б усі аптеки в Англії зруйнувати. За-гляньте в газети! Вони повні скандальних оповісток про патентовані медикаменти. Величезна комерційна система шахрайства та отрути! Ну, а чия в тому провина? Наша. Кажу щиро, наша. Ми подали приклад. Ми поширили забобон. Ми навчили людей вірити пляшечкам з ліками; і тепер вони купують їх по аптеках, замість радитися з лікарями.

Валпол. Цілком слушно. Протягом останніх п’ятнадцяти літ я не приписував ніяких ліків.

Б. Боннінґтон. Ліки можуть тільки тлумити симптоми, але не можуть викоренити хвороби. Правдиві ліки для всіх хвороб є природні ліки. Природа й наука йдуть до одного, повірте мені, сер Патріку, хоч вас учили й відмінно від нас. Природа нас забезпечила білими тільцями, як ви їх називаєте, або фагоцитами, як називаємо ми їх, — природними засобами, що пожирають і руйнують всі зародки хвороб. Сприяйте фагоцитам! Ліки є омана. Шукайте зародків хвороби; виготовляйте проти них антитоксин; впорскуйте його тричі на день за чверть години до їди, й що ж з цього вийде?! Ми сприяємо чинності фагоцитів; вони пожирають хворобу, і пацієнт видужує, коли, певна річ, хвороба не надто вже опанувала його. От, властиво, те, що, як я сказав, становить зміст Ріджонового винаходу.

Сер Патрік (мрійливо). Сидячи отут, мені здається, ніби я чую, як мій бідний старий батько знову промовляє до мене.

Б. Боннінґтон (встає, неймовірно здивований). Ваш батько? Але, хай Бог благословить мою душу, Педді, ваш батько мусив же бути старіший за вас!

Сер Патрік. Майже слово в слово говорив він те, що й ви кажете. Ніяких більше ліків не треба. Нічого, опріч щеплення.

Б. Боннінґтон (майже зневажливо). Щеплення! Ви маєте на увазі в даному разі щеплення віспи?

Сер Патрік. Так. У тісному родинному колі, сер, мій батько висловлював, бувало, своє переконання, що щеплення віспи корисне не тільки проти віспи, але й проти всіх гарячок.

Б. Боннінґтон (раптом встає, страшенно збуджений і зацікавлений цією новою думкою). Що, Ріджоне! Ви це чули? Сер Патріку! Я так приголомшений тим, що ви сказали, що ледве чи гаразд зможу це висловити вам. Ваш батько, сер, випередив мій власний винахід. Слухайте, Вал-поле! Бленкінсопе! На одну хвилину — увага! Ви будете в цьому серйозно зацікавлені. Я випадково натрапив на цей слід. У мене в шпиталі був хворий на тиф і поруч із ним хворий на правець: церковний служник та міський місіонер. Подумайте, що це значило для тих бідних створінь. Чи міг служити в церкві той служник, бувши хворий на тиф? Або місіонер — добре промовляти, бувши хворий на правець? НІ! Ні! Ну, я дістав від Ріджона тифозного антироксину й слоїк Мульдулеєвої протиправцевої сироватки. Але місіонер в одному із своїх нападів звалив усі речі зі столика; тепер, ставлячи їх назад, я поставив Ріджонів слоїк на тому місці, де повинен був стояти Мульдулеїв. Унаслідок того я прищепив хворому на тиф протиправцеву сироватку, а хворому на правець тифозний антитоксин. (Лікарі дивляться вельми серйозно. Б. Боннінґтон жвавий і врочистий). Ну, то вони видужали. Вони видужали! Місіонер і сьогодні, як і завжди, почуває себе дуже добре; правда, в нього лишились посмикування танцю святого Вітта, а церковний служник почуває себе вдесятеро краще, ніж перед тим.

Бленкінсоп. Я знав, що такі речі траплялись. Але їх можна пояснити.

Б. Боннінґтон (суворо). Бленкінсопе, нема нічого такого, щоб його не можна було б пояснити наукою. Що я зробив? Хіба я склав безпомічно руки й сказав, що цього випадку не можна пояснити? Ні в якому разі! Я сів і почав думати. Я обміркував цей випадок з погляду наукових принципів. Я сам себе спитав, чому місіонер, хворий на тиф, не помер від правця, а церковний служник від тифу? Отут і для вас, Ріджоне, виникає проблема. Подумайте, сер Патріку. Розміркуйте, Бленкінсопе, погляньте на це без упереджень, Валполе! Яка справді чинність антитоксину? Просто сприяти фагоцитам. Дуже добре! Але коли вся річ у тому, що ви сприяєте фагоцитам, то хіба не однаково, яку саме сироватку ви вживаєте з цією метою? Га-га! Ви бачите, в чому річ? Ви збагнули? Відтоді я вливав всілякі антитоксини, цілком не розбираючись, з блискуче-задовільними наслідками. В даному разі я прищепив маленькому принцові вашу сироватку, Ріджоне, бо хотів допомогти вашому підвищенню; але два роки тому я спробував лікувати скарлатину взірцем сироватки проти сказу з Пастерівського інституту й досяг блискучих наслідків. Вона спонукала до діяльности фагоцитів, а фагоцити вже самі раду дають. Тим-то й батько сера Патріка винайшов, що прищеплення лікує від усіх гарячок. Воно сприяє фагоцитам. (Він падає в крісло, стомлений, радіючи переможно із своїх пояснень, і осяйно підморгує).

Еммі (зазираючи). Містере Валполе! За вами прибув автомобіль, а коні сера Патріка лякаються — будь ласка, покваптесь!

Валпол (встаючи). Прощавайте, Ріджоне!