Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Валпол. Кровоотруєння.

Ріджон. Кровоотруєння? Це неможливо!

Валпол. Кажу ж вам, кровоотруєння. Дев’яносто п’ять відсотків людей хворіють від хронічного кровоотруєння й помирають з того. Це абеткова істина. Ваш червевидий паросток повний гнилих речовин, непережованої страви й отруйних речовин з тваринної пліви. Послухайтесь моєї ради, Ріджоне! Дозвольте мені його вирізати в вас. Після того ви станете іншою людиною.

Сер Патрік. А такий, як є, він вам не подобається?

Валпол. Не подобається. Мені не подобається людина, в якої нездоровий кровообіг. Я скажу вам так: в культурній країні не повинно бути людей з червовидим паростком, що стає центром зарази. Операція повинна бути примусова: це важить вдесятеро більше за всяке прищеплення.

Сер Патрік. А дозвольте спитати, ви свій власний паросток вирізали?

Валпол (урочисто). В мене його нема. Погляньте на мене. Ніяких ознак. Я здоровий, як дзвін. Близько п’яти відсотків людей не мають тих паростків; і я належу до тих п’яти відсотків. Я наведу вам приклад. Ви знаєте місіс Джек Фолджемб, елегантну місіс Фолджемб? На Великдень я зробив операцію її невістці, леді Ґоррен, і знайшов у неї величезний паросток, який я будь-коли й бачив: він містив у собі близько двох унцій. Ну, місіс Фолджемб мала правдиве чуття — справжній інстинкт гігієни. Вона не могла стерпіти, щоб її невістка стала здорова, пишна жінка, тоді як сама вона буде до смерти бліда. Отже, вона намоглась, щоб їй також зробили операцію. І, Боже мій, сер! Паростка в неї не було зовсім; ані сліду! Ані натяку! Я був до того приголомшений — до того зацікавлений, що забув забрати губки й зашив би їх усередині, коли б їх не вийняла доглядачка. Якось уже я запевнив її, що в неї був величезний паросток. (Він сів на канапку, вирівнявши плечі, поправивши манжети, й взявся руками в боки).

Еммі (зазираючи). Сер Ралф Блумфілд Боннінґтон.

По цім оповіщенні настає довга напружена пауза. Всі напружено дивляться на двері, але сер Ралф не з’являється.

Ріджон (утративши терпіння). Та де ж він?

Еммі (озираючись). Лишенько моє, я думала, що він іде за мною. Він залишився там поговорити з тією пані.

Ріджон (спалахнувши). Я ж вам сказав передати тій дамі... (Еммі зникає).

Валпол (схоплюючися знову). До речі, Ріджоне, добре що згадав. Я говорив з тією нещасною жінкою. Мова йде про її чоловіка; вона гадає, що він хворий на сухоти: звичайний помилковий діагноз; ці кляті лікарі-практики ніколи не повинні й доторкатись до пацієнта без дозволу спеціаліста. Вона описала мені симптоми; хвороба ясна, як божий день: зле кровоотруєння. Вона не має коштів заплатити за операцію. Ну, пришліть його до мене: я зроблю йому операцію даром. У моїй хатній лікарні є місце для нього. Я його підлікую, підхарчую й зроблю її щасливою. Я радий зробити людину щасливою. (Він підходить до крісла, що стоїть біля вікна).

Еммі (зазираючи). Ось він тут.

Сер Ралф Блумфілд Боннінґтон влітає в кімнату. Він високий, з яйцевидою головою. Свого часу був стрункою людиною, але тепер, на шостому десятку, його жилетка трохи випинається. Обрис його брів свідчить за добродушність та лагідність, голос у нього надзвичайно музичний; розмова його безугавно й мелодійно точиться, і він ніколи не стомлюється нею. Від нього потягає страшенним самозадоволенням, веселістю, самовпевненістю, і лікує він просто тим, що з його милою присутністю не в’яжеться ні хвороба, ні клопітність. Навіть і розбиті кістки, як кажуть, зрослися б, почувши його голос: він від народження лікар і вірить у своє призначення та покликання, як справжній християнський учений. Коли він захоплюється промовою або науковим викладом, він енергійний, як і Валпол; однак це в нього виявляється в ласкавому балакучому прояві енергії, що приголомшує й тему розмови, й аудиторію, а тому втручання в його мову чи неуважність цілком не можливі, він будить пошану та довіру всіх, опріч найрозумніших голів. Серед медиків він відомий як Блумфілд Боннінґтон; і заздрощі, спричинені успіхам у його практиці, пом’якшуються переконанням, що з погляду наукового він страшенний шахрай; фактично, він і є такий, хоч знав так багато (і так мало), як і його колеги, і часто виявляє таку безпорадність, що не віриш, чи він на що-небуть здатний.

Б. Боннінґтон. А, сер Коленсо, ну? Приємно бачити вас лицарем.

Ріджон (тисне руку). Дякую вам, Блумфілде Боннінґтоне.

Б. Боннінґтон. Як! Сер Патріку! Як ми себе почуваємо сьогодні? Трохи застудились? Трохи мерзнемо? Але здоровіші й розумніші за всіх нас. (Сер Патрік бурмоче). Що? Валпол? Нерозважливий лиходій, га?

Валпол. Про що ви говорите?

Б. Боннінґтон. А хіба ви забули про вродливу оперну співачку, яку я послав, щоб вирізали їй нарости на голосових зв’язках?

Валпол (схоплюється на ноги). Боже ж мій, невже ви хочете сказати, що ви послали її, щоб я зробив операцію горла?

Б. Боннінґтон (лукаво). Ага! Га-га! Ага! (Сокорить, як жайворонок, погрожуючи Валполові пальцем). Ви вирізали їй червевидий паросток. Ну, ну! Сила звички! Сила звички! Але не турбуйтесь! Не турбуйтесь! Голос їй знову повернувся потому, і вона вважає вас за найбільшого хірурга в світі; і такий ви й є, такий ви й є.

Валпол (трагічним шепотом, дуже серйозно). Кровоотруєння! Я вже бачу. Бачу! (Сідає знову).

Сер Патрік. А як почуває себе висока родина на вашім чи за вашим піклуванням, сер Ралфе?

Б. Боннінґтон. Нашому другові Ріджонові, безперечно, буде приємно чути, що я спробував його опсоніном лікувати маленького принца Генрі і з цілковитим успіхом.

Ріджон (вражений і занепокосний). Але як...

Б. Боннінґтон (далі). Я припускав тиф; син головного садівника якраз хворів на нього; отже, одного дня я вдався до клініки св. Анни й дістав звідти слоїк вашої чудової сироватки. Вас не було там, на нещастя.

Ріджон. Сподіваюсь, вам усе пояснили докладно.

Б. Боннінґтон (відмахується, як від безглуздого натяку). Хай Бог благословить вас, мій милий друже, але я не потребував жодних пояснень. Я лишив свою дружину в екіпажі біля парадних дверей, я не мав часу вислуховувати, як мене повчатимуть ваші юні колеги. Я знаю все. Я вживав антитоксини відтоді, як вони з’явилися.

Ріджон. Але то ж був не антитоксин, до того ж сироватка та небезпечна, коли її вживати невчасно.