Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Барбара. Чого ж ви тоді не кинете думати про неї? Чому ця думка проти вашої волі турбує вас? Адже ви ще не вступили на путь істинний, чи не так?

Білл (переконано). О, ні! Нічого подібного, анітрохи!

Барбара. Правильно, Білле. Боріться проти нас. Напружте всі ваші сили. Не дайте нам легко опанувати вас. Тоджер Фермайл каже, що протягом трьох ночей він опирався наверненню лютіше, аніж будь-коли боровся з японцем у мюзик-холі. Він піддався японцеві тільки тоді, коли відчув, що той ладний зламати йому руку. Але він не піддався наверненню, поки не відчув, що серце його готове розбитися. З вами цього, може, не буде. Адже ви не маєте серця, чи не так?

Білл. Що ви хочете сказати? Чому в мене немає серця, як у всіх людей?

Барбара. Людина, що має серце, не вдарила б бідну Дженні Гілл по лиці, чи не так?

Білл (майже плачучи). О, дайте мені спокій. Хіба я коли-небудь збирався вас зачепити, що ви так гризете й дратуєте мене? (Він конвульсійно корчиться).

Барбара (доторкуючись до нього ніжно й заспокійливо, говорить м’яким голосом, що проникає в саму душу). Вас мучить ваша душа, Білле, а не я. Ми всі пройшли через це. Ідіть з нами, Білле! (Він оглядається розгублено). Простуймо до мужнього життя на землі й до вічної слави на небесах! (Він готовий піддатися). Ходімо. (З будинку чути звуки барабана, й Білл, глибоко зітхаючи, струшує з себе чари. Барбара повертається до будинку. Виходить Адольф з великим барабаном). О, це ви, Доллі! Дозвольте познайомити вас з моїм новим другом, містером Біллем Вокером. Це мій наречений, Білле, містер Казенс. (Казенс салютує барабанною паличкою).

Білл. Збираєтеся вийти за нього заміж?

Барбара. Так.

Білл (палко). Допоможи йому, Господи! Допоможи йому, Господи!

Барбара. Чому? Ви думаєте, що він не буде щасливий зі мною?

Білл. Я змушений був слухати ваші розмови протягом одного ранку; йому доведеться терпіти це цілісіньке життя.

Казенс. Це жахлива думка, містере Вокер, проте я не можу розлучитися.

Білл. Ну, а я можу. (До Барбари). Чи знаєте ви, куди я попростую зараз і що я зроблю?

Барбара. Так, ви звернетеся до неба й ви повернетеся сюди ще перед кінцем цього тижня, щоб розповісти мені про це.

Білл. Ви брешете! Я піду до Кеннінґ-Таун, щоб плюнути Тоджерові Фермайлові в очі. Я розквасив обличчя Дженні Гілл. А тепер я доб’юся, щоб мені його розквасили, і тоді вернуся й покажуся їй. Він поб’є мене дужче, аніж я його. Так ми поквитаємося. (До Адольфа) Чи гаразд воно так, чи ні? Ви джентльмен, ви повинні це знати.

Барбара. Два підбиті ока не замінять одного здорового, Білле.

Білл. Я вас не питаю! Невже ви не можете помовчати? Я питав джентльмена.

Казенс (задумливо). Так, я гадаю, що ви маєте рацію, містере Вокер. Я зробив би точнісінько так. Це надзвичайно, але це якраз те, ще зробив би давній грек.

Барбара. Але яку користь це дасть?

Казенс. Ну, що ж? Це дасть можливість містерові Фермайлові повпразляти свої сили й заспокоїти душу містера Вокера.

Білл. Дурниці. Душі не існує. Звідки ви знаєте, чи є в мене душа, чи немає? Ви ніколи її не бачили.

Барбара. Я бачила, що вона завдавала вам страждань, коли ви йшли проти її волі.

Білл (придушуючи роздратовання). Коли б ви були моя дівчина й отак мене перебивали, я провчив би вас, що ви запам’ятали б це, будьте певні. (До Адольфа). Послухайте моєї поради, друзяко: припиніть її балаканину, а то вона ще спричиниться до вашої передчасної смерти. (Настирливо). Вона вам збавить життя, ось до чого це призведе! (Виходить через ворота).

Казенс (дивиться йому вслід). Побачимо!

Барбара. Доллі! (У своєму обуренні стає схожа на матір).

Казенс. Так, моя люба, кохати вас дуже втомливо. Якщо це триватиме довго, я справді боюся, що вмру молодий.

Барбара. А вам це було б тяжко?

Казенс. Анітрохи. (Раптом розніжується, нахиляється до неї й цілує її через барабан; очевидячки, це відбувається не вперше, бо без практики дуже важко цілуватися через великий барабан. Андершафт покашлює).

Барбара. Добре, тату! Ми про вас не забули. Доллі, дайте татові пояснення щодо нашого притулку, — я не маю часу. (Поквапливо йде в будинок; Андершафт і Адольф лишаються самі надворі. Андершафт сидить на лаві, як і раніше, уважно за всім спостерігаючи, і пильно дивиться на Адольфа. Адольф і собі пильно дивиться на нього).