Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Джонсон. Будь ласка, прочитайте його нам, капітане.

Брасбаунд (похмуро). О, я вам його прочитаю: «Моґадорська гавань, 26 вересня 1899 року. Капітан Гемлін Керней з крейсера «Сант-Яґо» передає від імени Сполучених Штатів привітання Каді Мулей-Османові-ель-Кінторфі і повідомляє, що він розшукує двох англійських мандрівників, сера Ґоварда Геллема і леді Сісілі Вайнфліт, які перебувають у межах держави Каді. А що розшукуватимуть їх з кулеметами, то швидкий поворот до Моґадора обох мандрівників урятував би всіх зацікавлених у цій справі осіб од клопоту та неприємностей».

Каді. Присягаюся життям своїм, каді, й ти, зоре, осяяна красою, вас довезуть до Моґадора з пошаною. А ти, проклятий Брасбаунде, помандруєш туди у кайданах, як бранець, — ти і всі твої люди. (Брасбаунд і його люди роблять рух, неначе лагодячись оборонятися). Схопити їх!

Леді Сісілі. О, будьте ласкаві, не бийтесь.

Брасбаунд, бачачи, що його людей меншість, не опирається. Супутники Каді оточують бранців.

Сіді (намагаючись видобути свою шаблю). Жінка моя, я її не віддам!

Його хапають і з великими труднощами втихомирюють після жорстокої боротьби.

Сер Ґовард (сухо). І говорив вам, що ваше становище не дуже тривке, капітане Брасбаунд. (Дивиться на нього невблаганно). Ви піймалися, друже мій, як я вам і пророкував.

Леді Сісілі. Але запевняю вас...

Брасбаунд (перепиняючи її). І що ви його запевняєте? Ви вмовляли мене помилувати його. Гляньте на його обличчя. Чи пощастить вам умовити його, щоб він помилував мене?

Дія третя

Велика кімната в домі Леслі Ренкіна. Полуднева спека просотується в маленькі мавританські вікна, пробиті високо в стінах. Чиста, холоднувата кімната; посередині стіл (витвір християнського мистецтва) із вигідним широким кріслом; на столі каламар і папір. Два дешеві американські стільці, що стоять обіруч крісла, призначеного для голови, надають кімнаті вигляду судової зали. Ренкін ставить на столі поруч із каламарем невелику тацю з карафою та склянками; водночас за дверима позад нього в правому кутку кімнати чути голос леді Сісілі.

Леді Сісілі. Доброго ранку! Можна зайти?

Ренкін. Прошу. (Вона входить і підходить до найближчого краю стола. Вона скинула свій дорожній костюм і вбрана так, наче де-небудь у Сереї дуже гарячого дня). Сідайте, леді Сісілі.

Леді Сісілі (сідає). Як добре ви все влаштували для засідання.

Ренкін (дещо сумніваючись). Я хотів би мати більше стільців. Ваш американський капітан головуватиме на цьому місці; отже, один стілець залишиться серові Ґоварду, а другий вам, міледі. Я майже ладен вважати за щастя, що ваш приятель, власник яхти, вивихнув ногу і не може сюди з’явитися. Боюсь, що офіцерам капітана Кернея не личить сидіти на підлозі під час судового засідання.

Леді Сісілі. О, їм це байдуже. А що з арештованими?

Ренкін. їх зараз приведуть сюди з міської в’язниці.

Леді Сісілі. А де цей дурний старий Каді й шейх Сіді? Я мушу побачитися з ними, поки не почалося слідство, бо інакше вони змалюють капітанові Кернею все, що сталося, в неправдивому світлі.

Ренкін. Але ви не можете з ними побачитись. Вони втекли цієї ночі у свої замки в горах.

Леді Сісілі (надпориваючись). Та що ви!

Ренкін. Справді. Бідного Каді так налякали всіма оповіданнями про знищення іспанського флоту, що він не наважується звірятись на капітана (дивиться на неї з докором). Коли ви вертались сюди, леді Сісілі, очевидно, самі налякали цього бідолаху, оповідаючи про фанатизм американців. Ви повинні найголовніше винуватити себе за те, що він утік.

Леді Сісілі. Хвала Аллаху! Яке це для нас полегшення, містере Ренкін!

Ренкін (здивований). Але чому ж? Хіба ви не розумієте, як багато важать їхні свідчення?

Леді Сісілі. Їхні свідчення? Вони б усе зіпсували! Вони могли б дати неправдиві свідчення лише з почуття ненависти до бідного капітана Брасбаунда.

Ренкін (вражений). Ви називаєте його бідним капітаном Брасбаундом? Хіба ви не знаєте, що цей капітан Брасбаунд — хай мені дарує Бог за те, що я його ганьблю — отчайдушний негідник? Хіба ви не чули, що розповідав мені вчора на яхті сер Ґовард?

Леді Сісілі. Все це помилка, містере Ренкін, усе це помилка, запевняю вас. Ви допіру просили Бога дарувати вам те, що ви засуджуєте його. Ну, ось через це й виникла сварка. Капітан Брасбаунд саме такої думки, як і ви; він вважає, що ми не маємо права судити один одного. А що сер Ґовард одержує п’ять тисяч фунтів на рік лише за те, що судить людей, він вважає бідного капітана Брасбаунда за справжнього анархіста. Вони страшенно сварились у замку. Ви не повинні зважати на те, що говорить про нього сер Ґовард, авжеж-бо не повинні.

Ренкін. Але його поведінка...

Леді Сісілі. Гідна святого, містере Ренкін. Гідна вас самого в найкращі хвилини вашого життя. Він простив серові Ґоварду й робив усе можливе, щоб урятувати його.

Ренкін. Ви мене дивуєте, леді Сісілі.