Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Сер Ґовард (дуже здивований, намагаючись згадати). Наша остання зустрічі, містере Ренкін? Невже ж я мав нещастя забути старого знайомого?

Ренкін. Ледве чи це було справжнє знайомство, сер Ґоварде. Але я був близький друг вашого брата Майлза, й коли він виїздив до Бразилії, я був серед тих небагатьох друзів, що проводили його. Ви там були також, якщо не помиляюсь. Я звернув особливу увагу, бо ви були Майлзів брат і я вас раніш не зустрічав. Ви ж не мали приводу звернути на мене увагу.

Сер Ґовард (згадуючи). Так, там був молодий друг мого брата, і це, либонь, були ви. Але його ім’я, якщо не помиляюсь, було Леслі.

Ренкін. Це був я, сер. Моє ім’я Леслі Ренкін, а ваш брат і я завжди звали один одного Майлз та Леслі.

Сер Ґовард (поважно). Ага! Тепер розумію. Я все ще можу звірятися на свою пам’ять, містере Ренкін, хоч деякі люди нарікають на те, що я стараюся...

Ренкін. А де ж тепер Майлз, сер Ґоварде?

Сер Ґовард (уривчасто). Хіба ви не знаєте, що він помер?

Ренкін (збурений). Ніколи про це не чув. Боже! Боже! Ніколи вже я його більше не побачу, а проте через такий довгий час я ледве-ледве можу згадати риси його обличчя. (Очі його спливають слізьми, чим він негайно здобуває симпатії леді Сісілі). Я дуже засмучений, дуже вражений.

Сер Ґовард (знизивши голос). Так, він недовго прожив і не повернувся до Англії. Уже тридцять років, як він помер у своєму маєткові в Вест-Індії.

Ренкін (здивовано). Його маєток! Майлз мав маєток?

Сер Ґовард. Так, містере Ренкін. Вік став там плантатором і розбагатів. Історія його маєтку надзвичайно цікава, — принаймні, мені як юристові.

Ренкін. Я волів би почути її заради Майлза, хоч я й не юрист, сер Ґоварде.

Леді Сісілі. Я ніколи не чула про те, що ви мали брата, Ґоварде!

Сер Ґовард (не дуже задоволений з цього зауваження). Мабуть тому, що ви ніколи мене про це не питали. (Повертаючись до Ренкіна привітніше). Я вам розповім цю історію, містере Ренкін. Коли Майлз помер, він залишив маєток на одному з вест-індських островів. Цим маєтком порядкував його аґент, спритний та хитрий чолов’яга. І що ж, сер, він утнув штуку, яка навряд чи минулася б йому навіть тут, у Марокко, де панує найбільш варварська з усіх сучасних цивілізацій. Він попросту привласнив собі маєток!

Ренкін. Адже ж існує закон!

Сер Ґовард. Закон, сер, на цьому острові, по суті, був у руках генерального прокурора та уповноваженого в справах державного скарбу. А обидва ці джентльмени були аґентові прибічники, отже, на острові не було жодного юриста, що міг би порушити проти нього справу.

Ренкін. Невже це можливо за наших часів у Британській імперії?

Сер Ґовард (спокійним тоном). О, цілком, цілком.

Леді Сісілі. Невже не можна було відрядити з Лондона якогось відомого адвоката?

Сер Ґовард. Безперечно, можна, заплативши йому пристойну суму, щоб винагородити його за покинуту в Лондоні практику: цебто, мабуть, більше того, що коштував маєток.

Ренкін. Отже, маєток був утрачений?

Сер Ґовард. Не назавжди. Нині він у моїх руках.

Ренкін. Як же ви повернули його?

Сер Ґовард (милуючись з власної спритности). Завдавши поразки цьому негідникові його ж таки зброєю. Багато років справа не посувалася, бо я мусив був завойовувати собі місце в світі. Але, нарешті, я його відвоював. Відбувши на дозвіллі подорож до Вест-Індії, я довідався, що цей шахрай-аґент виїхав з острова й доручив маєток іншому аґентові, призначивши йому, на своє лихо, дуже малу платню. Я з ним переговорив докладно, і він згодився вважати маєток моєю власністю. Злодюга опинився в такому самому становищі, в яке раніш він поставив меле. Ніхто на острові не порушив справи проти мене, а генеральний прокурор з уповноваженим у справах державного скарбу — і поготів: вони зважили на мій вплив у міністерстві колоній. Отже, я повернув маєток. Божий млин меле поволі, але добре, містере Ренкін!

Леді Сісілі. Ну, а я гадаю, що коли б я зробила це в Англії, мене посадили б до в’язниці.

Сер Ґовард. Можливо, якби ви не подбали за те, щоб відкинути звинувачення у співучасті. Коли ви хочете зробити щось проти права, Сісілі, то завжди спочатку радьтеся з добрим адвокатом.

Леді Сісілі. Так я і зроблю. А що буде, як ваш аґент надумається повернути маєток своєму старому негідникові-хазяїну?

Ренкін (глянувши на все око). Ви б цього воліли?

Сер Ґовард. Так. Криза, що її перед кількома роками зазнала вест-індська цукрова промисловість, спричинилася до щорічного дефіциту з цього маєтку, фунтів на сто п’ятдесят. Якщо я не зможу його незабаром продати або ви, містере Ренкін, не візьмете його як подарунок, то я просто кину його.

Ренкін (сміючись). Дякую вам, у нас у Шотландії досить таких маєтків... Сонце за вашою спиною, леді Сісілі, й ви не бачите розкішного видовища. Гляньте. (Встає й показує на море. Присмерк лягає швидко, як завжди в цих широтах).