— І чого я бідна? — спитала Надія. — Ти скільки на місяць маєш?
— У нас або все або нічого! — відповів поет, як і належить поетові.
— А все ж?
— Пересічно — двісті, — мужньо збрехав поет.
— Нічого! — зітхнула Надія. — Якось проживемо.
— Ти маєш більше? — вщипнув іронічну струну далекий від матеріального життя поет.
—Звичайно, дурненький! Набагато більше!
Поет знову похлинувся. Шампанське пішло носом.
— Уф! — оговтався він. — Не в грошах щастя! А в духовності, у мистецьких святах...
— На всіх мистецьких святах буваю, любий! Де ж іще діамантами похвалитися?
— А яким чином...
— А таким, що знаю, кому в борг келишок давати. Віддячують контрамарками... От з хатою у тебе як?
— Однокімнатна з усіма вигодами.
— З усіма вигодами буває тільки чотирикімнатна.
— Ну, знаєш!
— Знаю. А машина є?
— «Запорожець».
— У мене трикімнатна і «Жигуль». Обміняємо на чотирикімнатну і «Волгу». Поезія простір любить...
Ікс загнуздано стрепенувся.
— Ти не дуже... Існують такі поняття, як талант, як ім'я, як слава, нарешті!
— Хіба я проти, любий? Уявляю... Колись… Пам'ятник з білого мармуру... І люди читають моє і твоє ім'я... Я знаю, нам поставлять!
— Мені — можливо, — криво посміхнувся поет. — А тобі навряд чи...
— Ти порядку не знаєш! При таланті й дружину прихоронюють. Маю повне право на місце. Та не кривися, на пам'ятник я вже назбирала...
— То йди за пам'ятник, а не за мене! — верескнув поет.
— Ой, які ви усі пости нервенні та чувствительні! Усе моє багатство — твій талант!
— А! — посміхнувся Ікс. — То інша справа...
— Так! Твій талант! — очі Надії зблиснули справжнім натхненням. — Хай спробує хто у книгу скарг щось шкрябнути! Ах, бидло, скажу! Думаєш, перед тобою нещасна жертва? Я сама поетеса! Законна половина прославленого Ікса! Пиши! А мій тебе так у саржі розпише, що діти твої прізвище змінять! Пиши, пиши — і взнаєш, на що здатний справжній талант!
_______________
МОНОЛОГ БЕЗСМЕРТНОГО АКТОРА
Вибрався з театром на гастроль.