Телефонна пригода: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«Номер сімнадцятий. Труп неопознаний».

Сипо-кійио! Я в морзі. Гутен морген!

І сам, конєшно, від страху, від отих голих мертвих тіл втратив свідомість.

Така драма. Затим трагедія. На профкомі мене розбирали.

Тільки один заступився. Він у нашому театрі подлєцов грає.

— Безобразіє! — виступив. — Живого актора в трупарню засунули!

Конєшно, зразу вліз режисер. З ремаркою, дракон!

— Живого? — говорить. — Ха-ха! П'яного в смерть. Ще й підмерзлого. Його як мамонта, — каже, — в сугробі знайшли! Діждалися нарешті, — каже, — безсмертного актора!

Отакий, товаришочки, водевіль зіграв,

— Добре, що не в ящик.

______________

ДВОЄ В БАРІ, ЯКИЙ НЕ ВІДВІДУВАВ ХЕМІНГУЕЙ

Двоє дядьків, видублених вітрами і сонцем, зайшли до бару субтропічного пансіонату «Колгоспний аграрій»,

«Селяни», — визначив бармен. Але нічим не виказав свого подиву.

Селяни вперлися на почесні місця за стойкою. Якраз навпроти бармена.

— Добре сідало, — сказав русяво-сивий, фундаментально вмощуючись на гвинтовому сидінні.

— Ти схожий на орла, дорогий, — схвалив чорняво-сивий.

— Може, на курку?

— Як мінімум, на бойового кочета, дорогий.

— Ти втішив мене, Іраклію, — сказав русяво-сивий.

— Твоя втіха — моя втіха, Остапе, — відповів чорняво-сивий, виконавши оберт на сідальному механізмі.

— Закусимо, Іраклію?

— Ти читаєш мої думки, Остапе.

— Поруч із пансіонатом функціонує їдальня, — повідомив бармен.

— Я поважаю їдальні, які функціонують, — сказав Остап.

— Чудова їдальня, — сказав Іраклій,

— Особливо мухи, — сказав Остап.

— Чудові мухи, — підтримав Іраклій.

— І черга, — сказав Остап.

— Чудова черга, — потвердив Іраклій.