— Від пива водянка... Дядька Сашка пам'ятаєш з п'ятнадцятої квартири? Помер від водянки.
— Від водярки...
— Нащо так? Нащо наговорюєш на людину?
— На мене теж наговорюють...
— А хіба від цього ти гіршим стаєш? До людей будь привітним. І роби. Робота сама за тебе скаже.
— Будь певна, мамо...
— А я певна. Тільки гарячий ти, викапаний батько...
— Холоднокровних і так багато розплодилося.
— Аби не байдужих. Пам'ятаєш, батько говорив: справжній звір — байдужий звір.
— На все життя запам'ятав.
— Ой, у тебе повіки склеплюються! Бідна дитина! Спатоньки, спатоньки!
— Уф! Уже сплю.
— Зніми шкарпетки. Шкарпетки зніми! Нейлон пори закриває!
— Зняв, уже зняв.
— Тобі не дме?
— Ти що!
— Дме! Зараз ковдру принесу.
Хр... Хр... Хр-р-р...
— Так! Підіткну ковдру...
— Мамо, я вже сплю.
— Спи. Я кватирку зачиню...
— Уф... Хай повітря...
— Буде протяг. У тебе носик слабий... Ось візьму табуретку і...
— Мамо! Не лізь під стелю. Сам закрию.
— Спи! Ти не вмієш...
— Не лізь, кажу! Бо торохнешся...
— Все, закрила. Спи. Подушка низько...
— Хай... Я люблю низько...
— Ніжки підібгав... Простягни. Хай від голови кров відливає. Так. А під голову ще подушечку...
— Я сплю...