Львів. Пані. Панянки (збірка): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Їй досі не віриться, що все це відбувається з нею насправді!

Уже одне те, що вона добилася дозволу на складання матури за гімназійний курс – сенсація не тільки для цього міста, а й для усієї Австро-Угорщини!

У жіночих школах не вчать грецької і латинської мов, тому жінки не можуть скласти іспиту зрілості, а без цього годі й думати про університет. Ох це солодке слово – університет! І вона так добре знає грецьку і латину!

Місяці, проведені в добровільному ув’язненні, не пройшли марно.

Ще з часів заснування кляштору бенедиктинок, що на Вічевій вулиці, сестри-черниці запровадили в себе перші у Львові освітні курси для панянок зі шляхетних родів, недаремно вона там опинилась, мабуть, ангел-охоронець нашептав їй туди дорогу.

Вона вчилася там з ранку до ночі, як божевільна.

І ось екзаменатори в строгих мантіях, ось глядачі на лавах сали, ось її рідні та друзі, які переживають напевно більше, ніж вона.

Тільки тато не прийшов…

Софія стисла кулаки, аж нігті впилися в шкіру. В одну мить страх зник.

На запитання: «Ви готові?» – вона кивнула головою, увінчаною «короною» зачіски, – і в салі залягла тиша.

Ніколи – ні до, ні після – вона не чула такої тиші.

…І от вони аплодують їй, стоячи.

І вона виходить переможницею на сходи гімназії, і перед нею відкривається новий незвіданий світ!

Улюблений Львів – Лемберг, як його називали австрійці, у травні – цілковито шалений.

Весь у цвіту, зелені, п’янких ароматах – і здається Софії, що вони з ним зараз трошечки схожі: отим відчуттям чогось нового, що ось-ось настане в їхньому житті, чогось грандіозного!

А коли вона побачила, хто прийшов підтримати її в таку непросту годину, на очі навернулися сльози.

Іван Нечуй-Левицький, Олександр Кониський з донькою, Лука Белей, Наталя, Генцьо, навіть тітка Теофілія приїхала… Усі вітають, радіють, говорять слова захоплення і підтримки.

А отам – Франко. Вона його одразу впізнала, хотіла приступити до нього, та не мала відваги. Якесь мале дівчисько – і він, світоч української інтелігенції!

По вулиці Сапєги проїжджають елегантні екіпажі, костел Марії Магдалини здіймається своїми шпилями у вишину, навпроти – школа святої Магдалини…

Кілька днів Софія блукатиме цим містом у супроводі брата і сестри, які заберуть її з кляштору й поселять у гостиниці, вона радітиме кожній миті свого щастя, як дитина, потайки сподіваючись, що тато все ж таки пишається нею там, у Кимполунзі, бо ж від нього успадкувала вона свою впертість і потяг до медицини.

А від мами поставу і колір очей та волосся…

Пізніше Ольга напише їй, що її тато ходив із газетою, де написали про його доньку, по всіх заможних домах Кимполунга. Хвалився. А до них навіть не зайшов. Знайся кінь з конем, а віл з волом… – напише Ольга чистою українською мовою без жодних помилок.

…Ректор Львівського університету, до якого Софія проб’ється на прийом, буде непохитний: вона може стати тільки вільною слухачкою лекцій, і то за домовленістю з викладачами. І не більше.

В Австро-Угорщині жінок до університетів не приймали!

І весна одразу блякне, і старий Львів винувато заглядає в очі, наче завинив він, а не люди…

1891 рік…

У старовинній аудиторії Цюріхського університету, лави якої амфітеатром оточують викладацьку кафедру, порожньо, тільки студентка медицини Софія Окуневська забарилася перед виходом, зосереджено розглядаючи на стіні макет великого і малого кіл кровообігу.

До аудиторії заходить група незнайомих студентів. Жарти, сміх… побачивши її, стишуються, звучать здивовані вигуки й вітання. Жінок тут небагато. Вона відповідає німецькою і вже при виході чує краєм вуха польську:

– Гарненька панянка, невже до цього всього ще й розумна?

– Дуже розумна! – гостро зривається їй з язика, поки вона, підхопивши спідницю-«дзвіночок» своєї велюрової з тугим ліфом, високим коміром і буфами на рукавах сукенки, намагається відчинити собі двері.