Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

У 1557 р. Гваньїні через нестатки опинився разом із батьком у Польщі й став тут на військову службу. Воював проти Московії під час Лівонської війни, а також брав участь у інших військових операціях. Досяг відповідного становища в суспільстві – був посвячений у лицарі, отримав диплом про шляхетство й власний герб.

У 1578 р. у Кракові видав латинською мовою працю «Опис Європейської Сарматії», де велася розповідь про землі Центральної та Східної Європи. Написана італійцем (хай і достатньо полонізованим), ця книжка була розрахована переважно на західноєвропейського читача. Пізніше вона доопрацьовувалася. Незадовго до смерті автора, в 1611 р., згаданий твір вийшов у Кракові польською мовою. Це був значно розширений варіант порівняно з виданням 1578 р. До нього були включені розгорнуті описи Греції, Угорщини, Чехії, Швеції, земель Близького Сходу тощо. Також у цій версії багато уваги було приділено діянням козаків, їхнім походам. Правда, Гваньїні багато інформації запозичив з інших джерел, зокрема в польських хроністів Марціна та Йоахима Бєльських.

Появу козаків Гваньїні відносить до початку XVI ст. Говорить, що вони вступали в збройні сутички з татарами, відповідаючи на татарські набіги: «…і коли татари щось чинили нашим, то вони [козаки] віддавали татарам сповна». Далі Гваньїні подає такий опис козаків: «Влітку вони живуть на річці Низ, котра впадає в Дніпро, часом займаються рибальством, а рибу сушать на сонці без солі, влітку ж живляться рибою. На зиму вони розходяться до найближчих міст, як от: Київ, Черкаси, Канів, Брацлав, Біла Церква та інші, а свої човни на цей час ховають десь у безпечному місці, на Дніпровому острові. Залишають там же й кілька душ на курені, як вони кажуть, «при стрільбі». Вони мають і свої гармати, котрих понабирали в турецьких землях і захопили у татар. Їх раніше не було багато, зате тепер налічується до кількадесяти тисяч. Вони завдають чимало шкоди туркам і татарам і вже по кілька разів нищили Очаків, Тягиню, Білгород та інші замки. Чимало татарських стад вони забирали й забирають у степах, через що турки й татари вже не насмілюються заходити пасти вівці або стада [коней] так далеко, як раніше, коли, бувало, й за десять миль на цей бік Дніпра заганяли. Татари кажуть, що коли б не козаки, то ми з гяурами жили б добре. Але поганцям не можна вірити, бо ми їх добре знаємо по їхніх справах. Добре, що козаки є»466. Наведене останнє речення свідчить, що і Гваньїні, і багато інших шляхтичів Речі Посполитої сприймали козаків як корисне явище. Мовляв, завдяки козакам відбувається стримування татарської й турецької агресії.

Далі Гваньїні описує терени, де проживають козаки. Вказує, що на них людям нелегко жити. Проте якби належним чином їх облаштувати, набудувати тут замків, то ці твердині допомогли б захистити землі Речі Посполитої. Автор вказує, що уряд Речі Посполитої діє «недостатньо цивілізовано»: «Якби це було у німецьких руках, або ж венеціанці володіли б цим краєм, то вони б дбали про ці справи не так, як ми. А коли б ми привернули до себе козаків, то легше досягли свого, ще й данину, котру виплачуємо татарам, призначили б козакам. Кварти ж може не вистачити на жовніра, бо його треба більше набирати, поки там міста й замки постануть, як треба. Було б тільки з чого будувати, але на тих островах можна знайти достатньо дерева, не важко знайти й камінь. Тому нам було б легше відбитися від поганців, аби тільки ми самі того хотіли. Про це досить відверто казали й кажуть ті, хто бував гетьманом у тих краях і добре їх знають. Вони б і взялися за цю справу, і виконали б те, що треба»467.

У творі велика увага була приділена опису діянь козацького ватажка Івана Підкови, який намагався зайняти молдавський престол, але був схоплений і страчений поляками у Львові. Гваньїні вказує, що козаки через страту Підкови «були страшенно розлючені». Судячи з контексту, автор вважав, що з козаками треба знаходити спільну мову. Зокрема, зазначав: «І тоді, й тепер був дуже потрібний мужній козацький народ у боротьбі проти будь-якого ворога Корони, Литви й Русі, особливо проти турків і татар, котрі з азіатських сторін часто нападали на Україну і ще раніше чинили їй великі шкоди»468.

Як бачимо, Гваньїні, описуючи козаків, робив акцент на тому, що вони воюють проти представників мусульманського світу. Будучи людиною світу західного, цей автор вважав, що можна було б обійтися без них, якби кордони Речі Посполитої були належним чином облаштовані. Але такого облаштування немає. Тому саме козаки є «живим щитом» для Речі Посполитої і загалом християнської Європи від наїздів татар і турків.

З XVI ст. дійшли згадки про те, що поширювалися пісні про братів Струсів, які загинули в боротьбі з татарами. Струси належали до подільської шляхти і були пов’язані з козаками. Найбільш відомий серед них – Яків Струс, що був брацлавським старостою. Зокрема, Струс як герой боротьби з татарами фігурує в поезії Миколи Сенп-Шаржинського (бл. 1550—1581). Останній народився під Львовом і жив там. Тому для нього проблеми боротьби з турками й татарами були близькі й зрозумілими. Писав він польською мовою і вважається одним із найбільш оригінальних польських ренесансних поетів. Струс постає в Сенп-Шаржинського як ідеал самотнього рицаря, що мужньо протистоїть сильнішому ворогові469.

Проте головним польським співцем козаччини в зазначений період можна вважати Мартина Пашковського (точні роки життя невідомі, жив на рубежі XVI—XVIІ ст.), який, до речі, був перекладачем «Опису…» Гваньїні польською мовою. Про цього автора нам відомо небагато. Походив він, ймовірно, зі шляхетського середовища. Дотримувався кальвіністського віровизнання. Служив при домах заможних магнатів – Плазів та Любомирських. Видав низку книжок: «Допомога сарматської Беллони шляхетному рицарству Дмитра Івановича, в[еликого] царя московського, проти Шуйського та інших зрадників» (Краків, 1608), «Візерунок вічної слави старих савроматів для заохоти молоді, щоб наслідували їхні справи» (Краків, 1613), «Битва знаменита… мужніх поляків року 1620 і нещаслива їхня поразка під Цецорою» (Краків, 1620) та ін. У деяких виданнях цей автор звертався до української тематики. Це – «Україна, татарами терзана, князів та панів прикордонних про порятунок із жалісним лементом просить» (Краків, 1608), «Дії турецькі і змагання козацькі з татарами» (Краків, 1615), «Розмова козака запорозького з перським гінцем» (Краків, 1617) тощо. У цих творах велика увага приділена питанням нападів татар на українські землі, перебуванню в турецькому полоні українців, боротьбі козаків з татарами й турками470.

Розуміння проблеми захисту українських земель від татар звучить у творі «Україна, татарами терзана, князів та панів прикордонних про порятунок із жалісним лементом просить»:

А ось ще один фрагмент, де згадуються князівські й шляхетські фамілії як оборонці Русі:

У наведених фрагментах, як і загалом у цій поетичній книзі, Пашковський говорить про необхідність об’єднання всіх сил українського пограниччя, щоб протистояти татарській загрозі. Тут мають об’єднатися як багаті магнати, князі, шляхтичі, так і прості козаки. Між ними ніби й немає різниці. Поет пропонує своєрідний пантеон героїв українського пограниччя – Боратинські, Струси, Вишневецькі, Претвичі, Ружинські, Збаразькі, Острозькі, Заславські, Чарторийські, Гульські, Потоцькі, Течинські, Гербути. Все це князівські й шляхетські фамілії. При цьому, як бачимо, не звертається увага на конфесійні відмінності. Серед представників названих родів були і православні, й католики, і протестанти. Але для автора вони – один народ.

Це, зокрема, простежується в такому заклику:

Судячи з цих слів, Пашковський дотримувався міфічної теорії сарматизму. Згідно з нею, шляхта Речі Посполитої, незалежно від конфесійної приналежності, є одним народом, який веде початок від сарматів. Автор закликає дати відсіч нападникам і оборонити Русь. Звідси й заклик – «русьтесь», що можна зрозуміти: мовляв, ставайте патріотами Русі.

Захист кордонів Русі, який здійснюють і князі, й шляхтичі, й козаки, – це справа християнська. Не даремно Пашковський звертається до християнської символіки. Зрештою, говорить про богоугодність цих діянь: адже «війни – святі, як боронять свободу». Головне в цих війнах, вважає автор, єдність сил. Тоді можна здолати бусурман:

Вартим уваги є твір Пашковського «Дії турецькі і змагання козацькі з татарами». Його можна вважати поетичною енциклопедією козацького життя. Автор протиставляє два світи – християнський і мусульманський. Мусульманський світ для християнина – це світ неволі, знущань і розпусти. Тому християнин, знаючи, що це може йому дорого коштувати, намагається втекти з того ворожого світу. У зазначеному творі зустрічаємо класичні «козацькі сюжети», що ввійшли до народних дум та відобразилися в художній літературі. Це – татарський полон, ризикована втеча з турецької неволі, переслідування втікачів, захоплення бранцями турецької галери тощо.

Звичайно, є в творі й про напади козаків на татар і турків. Пашковський виводить образ шляхтича Кимиковського, який опиняється в татарському полоні. Втікає з нього до козаків. І воює з ними проти бусурман:

Окрім нападів на татар, Кимиковський разом з козаками воює також проти турків на морі:

Пашковський, ймовірно, непогано орієнтувався в козацьких справах. Судячи з усього, мав контакти з козаками та їхніми ватажками. Звідси доволі об’єктивне зображення козацтва та його діянь.

У Пашковського є дещо незвична книжка – «Розмова козака запорозького з перським гінцем про справи військові поган з християнами». Як зазначалося, цей твір побачив світ у 1617 р. У той час велися таємні переговори між козаками й перськими правителями, щоб об’єднати свої зусилля в боротьбі з турками. Однією з центральних фігур у цій дипломатичні грі був П’єтро делла Валле.

П’єтро делла Валле

Варто сказати кілька слів про цю людину. Народився він 1586 р. у знатній римській родині. Отримавши чудову освіту й маючи в Італії певне становище, делла Валле покидає свою батьківщину. У 1614 р. вирушає з Венеції в подорож, яка тривала 11 років. Спочатку делла Валле прибув до Константинополя, де вивчив турецьку й арабську мови. У 1615 р. подався до Персії, опинився при дворі шаха Аббаса Великого (1571—1629). Там він відстоював ідею «козацької республіки» в Трапезунді. Його підтримував і кримський принц-утікач Шагін Гірей, про якого вже велася мова.

Чи діяв делла Валле самостійно? Ймовірно, він був агентом італійського, зокрема венеціанського, купецтва, зацікавленого в переорієнтації торгових шляхів у Європі. У результаті Великих географічних відкриттів, а також посилення турецького контролю в басейні Середземномор’я Італія опинилася на маргінесі європейської торгівлі та почала втрачати своє значення.

Делла Валле пропонував Аббасу «прорубати» коридор до Чорного моря, захопити з допомогою козаків Трапезунд, створивши тут при їхній допомозі свою базу. У результаті цього відкрився б новий торговий шлях, що йшов із Персії, а також з Індії й Китаю Чорним морем, українськими землями, де були колонії італійських купців, й далі в Європу. Це був би набагато коротший шлях, ніж морський шлях навколо африканського узбережжя або Середземним морем.

Про спроби реалізації цього плану свідчать події, які розгорнулися в Кримському ханстві після Хотинської битви 1621 р. Як відомо, в 1620 р. турецький султан Осман ІІ (1604—1622) починає активні дії проти Речі Посполитої. Цього року армія останньої зазнала нищівної поразки під Цецорою від турецького війська. Наступного року султан Осман ІІ привів величезне військо під Хотин, сподіваючись остаточно «добити» Річ Посполиту. Тут мала відбутися вирішальна битва між військами цієї держави й Османської імперії. Якби турки виграли цю битву, вони мали б шанс серйозно перекроїти політичну карту Центральної й Східної Європи. Під їхньою владою чи залежних від них держав могла б опинитися значна частина території нинішньої України і, можливо, навіть Польщі та Австрії. Про «торговий коридор» від Індії та Персії до Європи через Трапезунд, Чорне море, Україну можна було б остаточно забути. Проте Хотинську битву виграла Річ Посполита. Причому головну роль у ній відіграли козацькі війська під проводом Петра Конашевича-Сагайдачного. Останній, до речі, незадовго перед цим активно воював проти турків на морі. Не виключено, що він був залучений до реалізації планів делла Валле й перського шаха.

Виграш Речі Посполитої в Хотинській битві відкривав чималі можливості для реалізації цих планів. У Кримському ханстві хан Джанібек Гірей починає проводити політику унезалежнення своєї держави від Туреччини. Туркам вдалося в 1623 р. позбавити його престолу й поставити ханом Мехмеда ІІІ Гірея. Проте останній не виправдав їхніх сподівань. Мехмед ІІІ повернув із Персії свого брата Шагін Гірея, зробивши його калгою в Кримському ханстві. Шагін Гірей разом зі своїм братом-ханом починають проводити політику, яка не подобалася туркам. У 1623 р. Персія розпочинає війну проти Османської імперії. Кримський хан теж вступає у війну з турками, залучивши до цього запорозьких козаків. Війна з турками й протурецьки налаштованими силами в Кримському ханстві тривала до 1629 р. До неї активно залучалися козаки. Мехмед ІІІ в кінцевому результаті програв, загинувши в 1629 році, а його брат Шагін Гірей знову емігрував до Персії477.

Отже, план, який виношував делла Валле, не був реалізований. Відомо, що цей дипломат вів переговори з козацькими послами. У 1625 р. делла Валле повернувся на батьківщину. Свої подорожі він описав у формі листів до приятеля, професора медицини Неапольського університету Маріо Скіпано. Уперше їх опублікували в Римі у 1650—1653 рр., а згодом переклали багатьма європейськими мовами.

У цих листах чимало уваги приділено запорізьким козакам. Адже саме вони мали зіграти одну із ключових ролей у створенні згаданого торгового коридору. Зокрема, делла Валле пише:

«Козаки… не є назвою одної нації, але вони творять згромадження народів, зібраних з різних сторін і сект, головне для них, щоб тільки були християнами. Вони без жінок, дітей і приватних домів, не визнаючи зверхності жадного князя, живуть далеко від міст в укріпленнях, які знаходяться в лісах, в горах або коло рік. Підлягають, майже як наші бандити, своїм вождям і утримуються з добичі, що їх здобувають собі шаблею. Різняться, однак, і від наших бандитів тим, що не грабують і не нищать країни своїх князів, якщо живуть з ними у мирній згоді. Навпаки, часто беруть участь у війнах на службі цих князів, виконуючи цю службу з вірністю. Вони постійно рейдують та піратствують на суші і на морі проти близьких ворогів, себто турків і інших магометанів. Але з цього приводу їх не переслідують князі їхніх країн, а навпаки, їх заохочують і навіть підтримують провізіями та грішми».

Коли делла Валле говорить про християнство українських козаків, він розглядає це християнство як таке, що є близьким до християнства західного, «латинського». При цьому автор спеціально звертає увагу на російських козаків, відзначаючи їхню єретичність: вони, мовляв, наслідують «грецькі єресі» і погано ставляться до латинян. Тому делла Валле заявляє, що він «не мав на думці злучити російських козаків з персами». А ось щодо українських козаків, то тут ситуація інакша:

[466] Гваньїні О. Хроніка Європейської Сарматії. – К., 2007. – С. 428.

[467] Гваньїні О. Хроніка Європейської Сарматії. – С. 430.

[468] Там само. – С. 434.

[469] Literatura polska od średniowiecza do pozytywizmu. – Warszawa, 1975. – S. 115.

[470] Українська поезія XVII ст. (перша половина). – К., 1988.

[477] Слепенчук Р. «Заклятые» друзья или братья по крови? // Дуслык. – 2014, сент. – С. 35—38.