— Тут тобі видніше. Ти ж міліцейський, “лягавий”…
— Правильно, правильно! — улесливо підхопив Рубченко. — А за “лягавого” маєте п’ятнадцять діб, голубе!
Степан засунув кулак у рот і вкусив. Потім ще раз. Він уже розумів, що Павло Остапович не завжди був такий, що його лише сьогодні вранці перетворили на П’ятикутника, і спершу Стьопа відчув полегкість, бо найстрашніше було подумати: вони все життя прикидалися. І навіть Сурен Давидович.
Та тільки спершу була полегкість. Тепер Стьопка кусав кулак, поки кров не бризнула на губи, і всім тілом відчував, який він маленький, слабий, і сидить, як щур, у шафі, просмерділій овечою шкурою.
— П’ятикутник — П’ятикутник і є… — заговорив Кисельов. — Округ, підрозділи… Хіба в цьому суть? Інформація завжди просочується, друже любий. На те вона й інформація… — Кисельов, здавалося, думав уголос, а не говорив із капітаном. — Заковика якраз в іншому, в іншому, в іншому… Обчислювач не пам’ятає жодної планети, де збереглася б атомна зброя. Мерзенна зброя. Варто тільки дикунам її винайти, як вони пускають її в хід і знищують весь матеріал. Жахлива річ.
— Ти бачив це?
— Авжеж. Багато десантів тому. Планета була порожня.
— Скільки матеріалу гине, — сказав Рубченко і раптом прохрипів: — Х-хосподи! Так тут ядерної зброї хоч греблю гати! Як вони вижили, Кут третій?
— Не встигли перегризтися, — байдуже сказав Кисельов. — Зараз це не основне. Ти радіус дії водневої бомби знаєш?
— Звідки мені знати? Казали, правда… на лекції…
— Ну-ну?
— Забув. Склероз клятий.
— Огидна планета, — сказав Кисельов. — Ніхто нічого до пуття не знає. Бомби, ракети, діти… Мерзота! А ти кажеш — уповноважений. Він більше потрібен нам, аніж їм: хоч радіус дії взнаємо.
— Не посміють вони кинути, адже на своїх!
— Можуть і посміти.
Вони замовкли. Грюкнули двері, швидко пройшов Сурен Давидович. Стьопка, хоч і був приголомшений, здивувався: Сур зовсім тихо дихав, без хрипу і свисту. Де ж його астма?!
— Як крізь землю провалився, — сказав Сур — Квадрат сто три. — Подаю його прикмети.
— Подав уже, — прошелестів Рубченко. — Прикмети його відомі…
— Чому він ховається від тебе? — запитав гітарист.
— Розумний і підозріливий, як біс. Природжений розвідник.
Степан усе-таки зашарівся від задоволення. Кисельов вилаявся, промовив:
— Не будемо гаяти часу, Десантники. Квадрат сто три, корабель без охорони, а ситуація ускладнюється. Впораєшся? Там іще Дев’ятикутник. Попереджаю: променеметами не користуватися!
— Єсть! — відповів Сур. — П’ятикутнику, машину!
— Викликаю.
— Машин вистачає? — запитав голосом Сура Квадрат сто три.
Кисельов відповів:
— Штук тридцять. Поки що вистачає.
— Я бачу, ви часу не гаяли справді.
Вони замовкли. Мабуть, Квадрат сто три дивився у вікно — голос Сура промовив:
— Який сильний вітер. Пилюга.