Відповів чоловічий голос:
— Проїзд закрито. На дорозі аварія.
— Я об’їду. Дитина в тяжкому стані.
— Проїзд закрито до сімнадцятої години.
Втрутився другий чоловічий голос:
— Вибачайте, лікарю, — служба. Ми б із дорогою душею пропустили, так начальство нас не помилує…
Перший голос:
— Зайві балачки. Вертайтеся! В Тугарині є лікарня. Поки проговорите, хлопчина й помре.
Гаяна Єгорівна:
— Покажіть ваше посвідчення, сержанте. Я мушу знати, на кого скаржитися в області.
Другий голос:
— Будь ласка, будь ласка! Ми б із дорогою душею!
Новий чоловічий голос:
— Лікарю, не прихопите до міста? Вони мене затримали, і моє мотодиво зіпсувалося від злості.
— Не можу, голубе… — флегматично промовила басом Ганна Єгорівна. — У мене хворий. Жиклер продуйте… Сержанте, гарантую вам стягнення.
Хтось відійшов од нашого “Москвича” — посвітлішало. Тоді третій голос зашепотів:
— Лікарю, я знаю об’їзд через Березове… У район треба, до зарізу… Візьміть, я імунний!
— А машину кинете?
— Одружуватись їду, не до машини. А ці відбуксирують, я їм троячку дам! — поспішав голос.
— Змалку на що хворіли? — спитала Ганна Єгорівна.
Я ледве не пирснув.
— На свинку, вітрянку і оцей… коклюш…
— Домовляйтеся про машину, тільки скоріше! — І після паузи: — Альошо, ти лежи. Якщо я чхну, починай стогнати… Мерщій, мерщій!
Передні дверцята ляснули, сонце з моїх ніг перебралося на голову — ми їхали назад.
— Що з хлопчиком? — запитав новий попутник.
— Свинка, — відрубала лікарка.
— Ой-йой-йой… Дуже погано?
Вона промовчала. Потім спитала:
— Повертати на Березове, кажете? Там же колода, шлагбаум.
— Об’їдемо, це нічого. Грунт твердий. Я рибалити їздив туди дві тисячі разів. Або трохи менше.